Що об'єднує Януковича і Людовіка XIV

10:27, 06 січня 2011
Різне
5226 0

У будь-якої людини з багажем базових знань зі всесвітньої історії те, що відбувається в Україні, викликає ефект déjà vu. Справа в тому, що концентрація влади в одних руках і методи реалізації владних повноважень дозволяють говорити про прагнення повернути нашу країну до абсолютизму. До того ж – не дуже просвітницького.

Якщо в XVII – XVIII столітті в Європі абсолютизм став реакцією монарха на феодальну вольницю, то в Україні закручування гайок і зосередження владних повноважень у руках глави держави свідчить про відсутність громадянського суспільства і те, що опозиція не має підтримки широких народних мас. Президент в Україні фактично став головним джерелом законодавчої і виконавчої влади. Подивіться, як і за що голосують у Верховній Раді, наскільки самостійним є уряд... Та і незалежність українського суду стає все більш і більш примарною.

В абсолютистській монархії глава держави встановлював податки і розпоряджався державними коштами. У сучасній Україні Віктор Янукович з панського плеча зберіг спрощену систему оподаткування (про національну буржуазію - трохи нижче), показово обсмикнувши фіскалів, і запропонував слухняному парламенту призначити головою правління Національного банку Сергія Арбузова. До речі, ДПАУ очолив теж вихідець з Донбасу. Виходить дуже символічно і цілком по-сімейному. Мабуть, на дозвіллі Віктор Федорович читає книги з європейської історії, яка, як відомо, розвивається по спіралі.

Властивої абсолютизму найвищої ступені концентрації державної влади успішно досягли після відміни Конституційним Судом політичної реформи. На неї точили зуб практично всі, але Янукович зміг відмінити, буквально «малою кров`ю, єдиним ударом» повернувши собі повноваження, які уряд і парламентська більшість не забули розширити. Виходить настільки органічно, що політичним аналітикам саме час згадувати про наявність у Віктора Федоровича двох синів і починати видавати аналогії про перехід від республіки до монархії. Але сьогодні в країні вже говорять про повернення всевладдя «донецьких», про те, що зробити кар`єру можна виключно за умови «правильного» місця народження. І хоча Донбас – найбільший і найбільш густонаселений регіон країни, він не єдиний, і решта місцевих еліт таємно або відкрито чинитимуть опір наступу донеччан.

Розгалужений бюрократичний апарат, що пустив могутнє коріння, Віктору Януковичу дістався в спадок від попередника. Віктор Федорович обіцяє його оптимізацію, що цілком відповідає концепції абсолютизму, який спирався на тих, хто був готовий йому вірно служити.  Постійна армія і органи правопорядку – давно звичний атрибут для сучасної держави, але навряд чи хтось сьогодні ризикне пригадати недавнє гасло «Міліція з народом».

При абсолютизмі втрачається роль органів станового представництва. У Верховну Раду вже кинуто стільки каменів, що з них можна побудувати новий парламентський комплекс. Куди  цікавіше, що на місцевих виборах Партія регіонів забезпечила собі масштабне представництво в обласних радах, практично локалізувавши можливості протесту проти дій президента західними і парою центральних областей. Зверну увагу на згасання федералістської риторики у виступах «регіоналів» - сьогодні їм потрібна вся країна, а не південно-східний електоральний заповідник, де теж намічаються проблеми.

Якщо в Європі Нового часу посилення влади монарха обумовлювалось непростою обстановкою і постійними війнами, то в сучасному світі під концентрацією влади в президентських руках повинні бути інші підстави. У їх якості підносяться обіцянки модернізувати Україну країну так, що через дві каденції президентського правління Януковича вона увійде до двадцятки провідних країн світу. Не можна сказати, що в цьому напрямку нічого не робиться – окремі реформи стартували, а 2011-ій узагалі анонсували як рік непопулярних перетворень. Але влада поки не навчилася вести діалог, а це істотно знижує шанси на підтримку реформ знизу. І ще нюанс – абсолютна влада погано кореспондується з відсутністю чіткого курсу в зовнішній політиці.

Абсолютизм шляхом встановлення єдиних правил гри спочатку сприяє розвитку буржуазії і підприємництва, але незабаром треті верстви вступають у суперечності з державною владою. Мова в даному випадку не про підприємницький Майдан – це тільки сплеск невдоволення частини дрібного бізнесу. Рано чи пізно національна буржуазія опиниться в конфлікті з державною владою, і далеко не факт, що українські олігархи, які сьогодні грають на боці президента, не перекинуться до побратимів по класу.

Історичний досвід свідчить: абсолютистський режим сприяє консолідації країни і створює умови для революційної ситуації. Але сьогоднішній опозиції не варто поспішати: ситуація поки не визріла, а державна влада в Україні переживає період захвату від об`єму своїх повноважень. Дивись і прозвучить «Держава – це я» - фраза Людовіка XIV, що стала квінтесенцією абсолютизму.

Євген Магда

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter