З приводу ламентацій пана Яворівського абсолютно в дусі колишніх більшовицьких інсинуацій – можу дати пораду для тих, хто хоче знати, що насправді виробляв Яворівський зі Спілкою письменників України. Я вже не буду говорити, що він робив з письменниками, яким «допомагав» потрапити в мордовські табори. А про те, що він зробив з майном і статусом письменницької організації, раджу ознайомитись у книзі Валерія Басирова, яка називається «Історія однієї зради».
Я можу сказати, тільки, що така аморальна поведінка, яку демонструє шеф Спілки письменників протягом усього свого свідомого життя (а радше напівсвідомого), мабуть, до вподоби багатьом її членам. І це дуже сумно. Одне з двох: або вони не знають, з ким мають справу (маю на увазі В.Яворівського), або ж, знаючи всі його «моральні чесноти», демонструють у кращому випадку байдужість, у гіршому – солідарність.
До речі, суспільство мало б знати, що ті й донині формально члени Спілки письменників країни, яким було не по дорозі з меркантильно-політичними вихилясами пана Яворівського, уже давно, більш як п’ять років тому, організувалися в нову творчу спілку – Всеукраїнський конгрес літераторів, який сьогодні налічує більш як 1000 членів (не тільки тих, хто й досі має членство у Спілці письменників України), для яких поняття Шевченкового заповіту «промовляти слово неложними устами» було й залишається головним творчим кредо.
Тож не дивно, що Всеукраїнський конгрес літераторів викликав у пана Яворівського тяжку алергію, і він не сподобився ні на що інше, як обізвати Конгрес «маргінальним».
Я думаю, що така оцінка із таких явно ложних вуст засвідчує справді високий рівень творчої етики Конгресу літераторів.
До речі, Конгрес спромігся, на відміну від Спілки письменників Яворівського, провести чимало поетично-письменницьких фестивалів, установити морально і творчо престижні нагороди імені Арсенія Тарковського, Бориса Антоненка-Давидовича (найпершого члена Спілки письменників України), Надії Суровцової і вже вручити їх достойним літераторам не тільки в межах України, а й поза межами, а також належно підготуватися до відзначення сторіччя з дня народження Віктора Некрасова, який напевно ніколи б не подав Яворівському руку.
Згадую цікавий факт політичного життя яворівської спілки під омофором Юлії Тимошенко, факт, який викликав іронічний сміх у людей з почуттям гумору і здорового глузду. Ідеться про феноменальний транспарант періоду Помаранчевої революції, що довгенько висів на фасаді Спілки письменників України: «Не словом – а ділом». І всі тоді щиро дивувались, яким же ділом повинні були займатися письменники, як не благословенним словом.
Мабуть, той замок, який мені довелось побачити нещодавно на дверях Спілки, більш ніж промовисто засвідчує: «Крамниця зачинена».
І справді – настав час виганяти торгашів із храму Слова.
Лариса Скорик, архітектор
