За цінами на продукти Україна – найдешевша країна регіону

Уже рік минув, а опонентам влади все ще важко звикнути, що український Уряд звітує про свою роботу справами, фактами, цифрами, а не розвішаними країною лозунгами. Тому певного штибу «фахівцям», котрі працюють не руками, а язиком, намагаються ввести суспільство в оману.

Показовою в цьому сенсі є розміщена на сайті УНІАН стаття Олександра Безкоровайного «Спеціально для Азарова: ціни на харчі в Україні давно наздогнали й перегнали світові» , де автор береться аналізувати цінову політику на продовольчому ринку.

Уже з перших рядків зрозуміло, що пан Безкоровайний  безсовісно маніпулює цифрами і фактами. Узяв і сказав: «Усім відомо, що зарплати й пенсії в Україні у 2-3 рази менші, ніж у сусідній Росії і Білорусі».

А те, що минулого року, коли в Україні середня пенсія дорівнювала 1149 грн.,  у Росії вона в перерахунку становила біля 2 тис. грн., а в Білорусі – 1,3 тис. грн. знають далеко не всі. Отже, далеко не всі можуть «схопити за руку», з дозволу сказати, експерта: шановний, про які, власне, «у 3 рази» йдеться?

Користуючись тим самим прийомом, пан Безкоровайний далі наводить відомості Держкомстату про імпорт продуктів харчування в Україну у 2010 році. «А хіба може бути так, - запитує експерт, - щоб у країну завозилися і реалізовувалися імпортні продовольчі товари, якщо вони на батьківщині коштують дорожче, ніж тут? Звичайно ж, ні» .

Залишимо в стороні невігластво експерта, який ігнорує те, що імпортна оптова ціна, як правило, нижча, ніж роздрібна у країні походження. Задамося питанням: чому йому знадобився викрутас з імпортом, щоб довести свою тезу? Чи не набагато простіше навести елементарне порівняння роздрібних цін в Україні і у сусідніх країнах? Не простіше, тому що таке правдиве порівняння руйнує все, заради чого «експерт» взявся до роботи.

У відповідь на «запрошення» Безкоровайним керівника Уряду «до якогось столичного супермаркету», щоб оцінити ціни, пропонуємо йому зайти при нагоді в якийсь супермаркет Варшави, Москви чи Гельсінкі – потішитися українською дешевизною.

До речі, те, що на наших полицях лежать польські яблука й македонська капуста, а у Відні – українські яблука й у Москві – українська капуста – нормально для глобального ринку. Наприклад, коли в зимовий період витрати на газове опалення теплиць максимальні – дешевше привозити голландські баклажани. 

У травні – липні 2010 року експорт, скажімо, української капусти в 6 разів перевищив показники 2009-го (а поточного року вітчизняні сільгоспвиробники й експортери обіцяють чергове збільшення поставок).  Експорт української картоплі тільки за перше  півріччя минулого сезону виявився рекордним за всю історію незалежності, а в липні-грудні перевищив показник 2009-го в 11 разів.

До речі, саме щоб торгувати успішніше, в Україні вже за поточного року почалось будівництво оптових ринків і овочесховищ.

Пан Безкоровайний, певно, й сам розумів примітивність своїх аргументів. Тому в спробі доказати, що український харч таки дорожчий за сусідський, послався на «спеціальне розслідування» журналу «Кореспондент» - опитування  жителів Західної Європи, США й Канади щодо цін в тамтешніх супермаркетах. «Ефект виявився приголомшливим. З`ясувалося, що їжа в Україні, одній з бідних країн світу, на сьогодні дорожча, ніж у ситій Португалії, в одній ціні з продуктами в США і Великій Британії і трохи дешевша, ніж у заможних Німеччині, Франції і Канаді», - повторює за авторами «розслідування» наш фахівець.

Для перевірки підемо тим же шляхом, тільки  візьмемо не «спогади відвідувачів супермаркетів», а реальні дані про споживчі ціни, що офіційно надали працівники українських торгівельно-економічних місій за кордоном. У січні поточного року співвідношення цін в Україні, Німеччині, Туреччині, Угорщині й Чехії виглядало так:

При ціні українського пшеничного хліба 4,51 грн., його вартість (у гривнях) у Словаччині становила 18,45, у Німеччині – 35,64, у Великій Британії – 18,17, в Австрії – 32,55, у Швейцарії – 34,72. Тобто не на проценти, а у десятки разів дорожче!

Якщо ж починати порівнювати найближчих сусідів - Росію та Білорусь, - про яких, власне, в першу чергу говорив Микола Азаров, то показники будуть ще сумнішими для експертів на кшталт пана Безкоровайного (сумнішими, оскільки рівень доходів у наших країнах зіставний).

Середні ціни (у гривнях) на хліб та хлібобулочні вироби (дані Мінекономрозвитку) такі: Україна – 5,2, Росія – 8,7, Білорусь – 6,2.

Оскільки автор критикує Уряд за підсумками його першого року роботи в секторі вартості продуктового кошика, цікавою виглядає таблиця зростання цін за минулий рік у найближчих сусідів.  Якщо вартість олії в Україні зросла на 15,5%, то в Білорусі – на 37,8%, у Росії – на 27,6%.  Співвідношення щодо фруктів: 9,3% - 25,1% - 12,3%. Картоплі: 46,4% - 58,7% - 102,6%.

Є позиції, де Україна демонструвала навіть падіння цін. Наприклад, якщо рис за минулий рік у нас подешевшав на 4,7%, то в Білорусі подорожчав на 6,6%. При зниженні ціни на свинину в Україні на 3,9% у Білорусі вона піднялась у вартості на 10,8%, а в Росії – на 8,8%.

Варто також згадати й ціни на пальне, які впливають на собівартість, у тому числі продуктів харчування. Попри те, що Україна в цілому залежна від імпортної нафти, ціни (в євро) на бензин і дизельне паливо у нас набагато нижчі, ніж в Європі:

 Отже, спеціально для пана Безкоровайного: ціни на основні продукти харчування й пальне в Україні таки нижчі, ніж у країнах, що нас оточують.

Хоча є підтверджена фактами думка, що персонально цьому «фахівцеві» годі щось доводити. Тому що він уже неодноразово демонстрував, що його аналіз і прогнози збігаються з реальністю з точністю до навпаки.

«Існує висока ймовірність того, що МВФ не виділить чергового траншу кредиту через невиконання урядом Азарова взятих на себе зобов`язань… Це стане чинником, який здатний привести до різкого обвалу гривні вже наприкінці нинішнього року або на початку наступного», - писав той самий автор на тому ж сайті УНІАН в жовтні 2010 року. Справді, як усім відомо, і транш виділений, і гривня стоїть на місці.

А от фахівцям, які не хочуть виглядати «без коровайними», хочеться нагадати: в Україні все ще багато негараздів. Указувати на них, аналізувати їх – варто й необхідно. Шукати ж проблему там, де її немає, - справа невдячна і, швидше, прийнятна лише  для того, хто думкою багатіє. 

Департамент інформації Кабінету міністрів України