Провал київської спроби Володимира Путіна переконати українське керівництво приєднатися до Митного союзу навряд чи зменшить активність російського прем'єра у цьому напрямку. Володимир Володимирович, схоже, через рік балотуватиметься в президенти Росії, і йому потрібні докази власної ефективності як «збирача земель». Україні належить пережити чергове випробування на міцність і дієвість власної системи влади.
Заклик дотримуватися газових угод, що прозвучав із вуст Путіна і заява глави Газпрому Олексія Міллера про безперспективність спроб їх перегляду в даному випадку, лунають вже як ритуальні. Очевидно, що російська енергетична монополія, яка переживає не кращі часи, не збирається відмовлятися від дуже вигідних умов поставок газу своєму найбільшому споживачеві – Україні. Візит до Києва віце-прем'єра Ігоря Сєчіна – визнаного «яструба» путінської команди – більше нагадує хорошу міну при поганій грі. Януковичу і його команді варто готуватися не до переговорів, а до жорсткого протистояння з Путіним і його прихильниками.
Причиною цього є не тільки відмова приєднатися до Митного союзу, але й наближення виборів дуплетом у Росії. Виборчі кампанії за місця в Державній думі і президентське крісло, за традицією, не обійдуться без «привітів» українським друзям. Як показує досвід, влада в Україні міняється, а ставлення російського керівництва до нашої країни залишається хазяйськи-зневажливим. Сьогодні, коли на всіх поверхах української політичної піраміди до холери російських агентів впливу (їх за останній рік стало стільки, що в Москві сприймають вплив на українську політику за принципом «погане діло – нехитре»), маніпулювання ситуацією в нашій країні представляється найбільш ефективним методом агітації за стабільність у Росії.
Не варто думати, що Росія відмовилася від ідеї залучити Україну до складу Митного союзу. Найближчі півроку – рік в двосторонніх відносинах будуть вельми напруженими. Наприклад, варто чекати чергового пастирського візиту в нашу країну патріарха РПЦ Кирила, якого сміливо можна назвати священнослужителем на державній службі. Враховуючи ступінь його впливу на Віктора Януковича, не можна виключати коригування української зовнішньої політики на користь співпраці з Митним союзом. При цьому офіційному Києву потрібно врахувати, що формула «3+1», запропонована Януковичем, Москву не влаштовує, оскільки залишає для України можливість самостійних дій. Щоб обмежити простір для маневру українського керівництва, Російська церква продовжить проштовхувати концепцію «русского міра», адептами якого в Україні є окремі чиновники і депутати.
Якщо переконати українців повернутися до «братнього» формату відносин не вийде по-хорошому, в хід підуть прості, але ефективні технології інформаційної війни. Протистояти тиску з боку російських телеканалів, що координуються владою і готові розповісти правду українцям про їх правителів, наша країна не зможе. В інформаційному просторі України росіяни почуваються як удома, і запросто зможуть донести потрібні повідомлення до мільйонів споживачів. Що це дає – запитайте у Олександра Лукашенка, який вирішив припинити дружбу з Росією. Ще один очевидний, метод дії на ситуацію, що лежить на поверхні: загравання з частиною опозиції.
Найближчим часом Україні потрібно бути готовою до тактики дрібного фолу в економічних відносинах з Росією. Правда, і без того зростання товарообігу між нашими країнами відбувається за рахунок збільшення негативного торгового балансу України – газ, що постійно дорожчає, дає не тільки позитивні статистичні показники. Українські виробники м'яса, молочних продуктів, гуральники, кондитери не зможуть розраховувати на преференції в своїх розрахунках на російський ринок, при цьому їм постійно киватимуть на Банкову і Кабмін як головних винуватців їх труднощів. Спосіб не новий, але від того не менш ефективний.
У питанні демаркації і делімітації державного кордону Росія і Україна і без того топчуться на місці. Розділення Керч-Єнікальської протоки так і не здійснено, взаємоприйнятна формула не вироблена. Ускладнення у напрямі створення Митного союзу навряд чи підштовхнуть російських дипломатів до поступок. Та й амбітний проект моста Керч – Кубань доведеться відкласти в довгий ящик. І ще про дипломатію. Навіть якщо переговори про підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС успішно завершаться до грудня поточного року, не варто скидати з рахунків російське лобі в країнах Західної Європи. «Старі європейці» не дуже зацікавлені у вступі до Європейського Союзу великої східноєвропейської держави, тому можуть пильно прислухатися до «правильних» російських аргументів.
Втім, імовірне загострення відносин з Росією може виявитися для українського керівництва і позитивним моментом. Україні сьогодні потрібні випробування, щоб стати по-справжньому незалежною країною з консолідованим суспільством.
Євген Магда
