Майже 20 років Україна є незалежною державою.
Світове конкурентне середовище не зацікавлене в появі обгрунтованої національної ідеї в української держави.
Роз`єднуючих гасел в останні роки було «вкинуто» більш ніж достатньо.
Внутрідержавна національна ідея не може будуватися на принципі «свій – чужий». Такий підхід породжує дві ідеї - для «своїх» і «чужих», які неминуче роз`єднують. Відсутність чітко визначеної єдиної національної ідеї і бачення історичної місії держави приводить до хаотичного її розвитку, а це шлях до зникнення і поневолення. Національна ідея не повинна залежати від етнічних, релігійних або економічних начал.
Важливо визначитися, що слід розуміти під «національною ідеєю». Національна ідея будь-якої держави або сенс існування держави - це процес створення духовного і матеріального середовища існування народу - кращого або конкурентного в порівнянні з середовищем інших держав, на своїй історичній базі для збереження своєї індивідуальності, самоавтентичності. Націдея прагматична за своєю суттю. Держава зобов`язана створювати своєму народу краще конкурентоздатне місце існування з максимально високим рівнем - як у матеріальній сфері, так і у сфері духовній.
Але існує й проблема - національну ідею часто плутають із гаслами поточного періоду. У національної ідеї на кожен часовий період життя держави є тактичні завдання: «Виведемо країну з кризи!», «Відродимо велику Україну!». Це всього лише гасла для невеликого періоду життя держави, які не повинні виходити за рамки головного завдання – створення кращого конкурентного місця існування. Така ідея повинна стосуватися багатьох поколінь, жити століттями. Вона не може бути обмежена в часі і повинна зачіпати весь період життя держави.
Яка національна ідея є прийнятною для України? В її основі має бути логіка істини, закріплена досвідом поколінь і якій довіряють, довіряють неусвідомлено, на рівні ментальності: як син довіряє батьку, батько довіряв дідові... Чим більше поколінь приймають цю істину, тим більше її «базисність» наближається до максимуму, «цементуючись» і стаючи надійним фундаментом. Чим глибше в століття йде ця віра, тим вища цінність істини, якій довіряють. Історія релігії показує, що найбільш ефективний спосіб завоювання довіри - «образ» і «гасло». Для того, щоб християнство завоювало довіру на Русі знадобилися сотні років. Національна ідея вимагає спадкоємності поколінь. Це компас, що не дозволяє державі піти помилковим шляхом. Будь-який інший шлях, поза «історичною довірою» – історично приречене насильство.
Національна ідея повинна однаково влаштувати і Західну, і Східну Україну.
Тому в її основі повинна бути правильно визначена історична база.
Думаю, національну ідею для України можна уявити у вигляді дерева, корінь якого - історія становлення державності, крона - сучасний стан суспільства і держави, а стовбур – це зв`язок між минулим і сьогоденням, що формує уявлення про причинно-наслідкові зв`язки розвитку України.
Історія – це фундамент для майбутнього. Україна спадкоємиця держави з тисячолітньою історією, і ми повинні пишатися цим. У 2012 році ми можемо відзначати 1150-ліття зародження державності України і 1130-річчя Києва як столиці Східної Європи.
Який період в історії може стати коренем такого «дерева»? Думаю, саме період зародження. Дітинець Стародавнього Києва і середньовічна держава Київська Русь дали поштовх розвитку держави Україна.
Це та базова точка, яка відрізняє нас від інших держав.
По-перше, саме з епохи Київської Русі починається безперервне зростання населення території України, що зафіксовано в літописах.
По-друге, Стародавня Русь – колиска східних слов`ян, та інших, історично пов`язаних із ними, народів, які освоїли величезні простори Євразії, створили унікальні культурні традиції, врятували від «небуття» православне християнство. А Дітинець Києва – це точка відліку всіх держав Східної Європи.
По-третє, Київська Русь – найбільша і найбагатша держава раннього середньовіччя. Стародавній Київ стоїть в одному ряду зі стародавнім Римом, Єрусалимом, Вавилоном. Традиції, що формували цю державу, йдуть углиб тисячоліть. Їх можна порівняти з додатковим корінням «стрижневого кореня», яке підживлювало дерево української державності.
Сприйняття Стародавньої Русі як кореня національної ідеї стимулює в підсвідомості українців історичну спадкоємність. Так ми одержуємо самоідентифікацію - як спадкоємці грандіозного і могутнього історичного минулого.
Що стосується відродження величі України. Гаслом сьогоднішнього дня я б назвав потребу освіти, що базується на наших традиціях.
Духовні цінності і наш український характер уже закладені в нас нашими предками.
І їх шанування потрібно вкладати з раннього дитинства в основу освіти. Ми повинні пам`ятати про Іллю Муромца як головного улюбленого билинного героя. Адже є лялька Барбі і її друг. Хай у нас буде лялька Олеся і Ілля Муромець.
Або, наприклад, відвідини історико-культурного заповідника «Софія Київська» - цей крихітний збережений шматочок Київської Русі, справляє на відвідувачів сильне враження. Знаходячись у Софії, мимоволі думаєш: «Адже це зробили мої предки».
На цих принципах «Парк Київська Русь» відтворює Київський Дітинець – столицю Стародавньої Русі, з метою популяризації історії Київської Русі в світі і формування патріотизму, системи духовних цінностей у народу.
Ми хочемо, щоб в українців сформувалася гордість за своїх предків і бажання зберегти традиції, спадщину. Ми створюємо «живий» образ початку історії Київської Русі, де минуле зрощується з сьогоденням, і йде в майбутнє.
Росія теж вважає себе спадкоємицею Київської Русі. Початок державності України, Росії і Білорусі закладені одними і тими ж людьми в один період часу – це Стародавня Русь. У 2012 році всі три держави можуть відзначати 1150-ліття зародження державності. Але Київ на нашій території, в цьому наша перевага. Як Піраміди – надбання всього людства, але стоять в Єгипті. Так і Київ – мати міст всієї Східної Європи, але знаходиться в Україні. І нам не потрібно думати, як сформулювати свою національну ідею, щоб вона відрізнялася від російської. Національна ідея Росії базується на історії України, тому Росія завжди зважатиме на нас і любитиме нас. Тому що люблячи Україну, вона укріплює своє духовне середовище. Будувати відносини на образах – з нашого чи з їх боку - не розумно. Так, реалізація національної ідеї припускає жорстку конкуренцію, боротьбу. Але це вже мудрість керівників - уміти поважати, відстоювати свої інтереси.
В основі всього для України має бути прагматизм, у тому числі й у виборі союзників, які не повинні позбавляти прагнень до світових благ. Якщо є сусід, який хоче нам допомогти в зміцненні духовного і матеріального середовища, – ми з ним дружимо.
Тому якщо Росія протягує нам руку, я не розумію, чому її потрібно відштовхувати. Разом із тим прагматизм припускає і багатовекторність. Ми відкриті для всіх, хто допомагає нам у створенні кращого місця існування. Подивимося на приклад Європи. Євросоюз – союз держав із загальною національною ідеєю, з метою швидкої перемоги над конкурентами. Боротьба усередині цього союзу залишається на потім.
Реалізувати національну ідею простіше в союзі з сильними і передбачуваними державами. «Гуртом і батька легше бити». Швидше реалізовувати національну ідею з тим, із ким простіше домовитися, з ким єдина мова спілкування і однакова історична культурна спадщина, духовний і матеріальний рівні розвитку. Але головне – з тим, хто хоче цього союзу.
Відсутність одного з пунктів зменшує ймовірність стійкості союзу і реалізації своєї національної ідеї. Ось одна з відповідей на питання, чому Євросоюз не бажає нових членів, наприклад Україну.
Під українською прагматичністю ми розуміємо легкий, найкоротший і доступний шлях створення кращого середовища існування - духовного і матеріального. І Росія і Євросоюз хочуть, щоб їхнє середовище існування було краще, ніж в інших. При цьому будь-який союз поважає сильну державу. Історична база національної ідеї України – це Київська Русь. Реалізовувати національну ідею краще в союзі з собі подібними - за мовою спілкування, духовним і матеріальним рівнем розвитку, а це країни східної Європи. І, безумовно, не забувати про союз з іншими сильними союзами, такими як Євросоюз та інші. У цьому і є суть прагматичності. Прагматична реалізація національної ідеї – завдання загальнодержавна, і на неї сьогодні треба витрачати всі сили.
Володимир Янченко
