Думка Правда, адже ви теж подумали про те, про що і я, прочитавши, що в Донецькій області «регіонал» і бютівець влаштували дуель? Скільки з вас вигукнуло у цей момент: «Та хай вони всі перестріляють один одного!»
А ось на цьому стоп! Адже ми люди стримані, і ратоборствувати зі сторінок солідного видання за бездумну перестрілку не будемо. Сьогодні ми поведемо мову про цивілізовані дуелі.
Фізична розправа з опонентом у чесному поєдинку - річ настільки ж природна, як світанок і захід сонця. А у неупередженого мислителя той факт, що ідеал нинішнього героя - не гультяй і дуелянт, а прилизаний юрист з кейсом паперів, викликає звивування. Судіть самі. Припустімо, вас хтось жахливо дістав і ви готові вкласти цю людину пострілом. Але чесність дуелі полягає в тому, що і вас можуть убити, і ви готові ризикувати власним життям, аби покарати кривдника. Кидаючи або піднімаючи рукавичку, ви здійснюєте Вчинок.
І колись панував саме такий порядок. Він, звичайно, не був ідеальним, оскільки не кожен чоловік однаковою мірою володіє зброєю, але в цілому дуель - благо. Адже навіть померти на ній вважалося за честь. Проте поступово шпагу і пістолет замінив звід законів, а головними учасниками дуелі стали не герої, а секунданти, або юристи. Відбувся переворот: моторна, горласта челядь піднеслася над своїми господарями. Секунданти чітко знають, що в людину, яка говорить, не стріляють, і користуються цим. Той, хто ще вчора ледве зводив кінці з кінцями за лаштунками життя, висунув на світ Божий свій ніс і став модератором ситуації. Його не можна вбити тільки з однієї причини: він пояснить вам, що робити цього не можна. Дуелянти як люди, що втілюють у собі рицарський архетип, народ за визначенням наївний - вони вірять.
Треба визнати, секунданти не відразу взяли гору в суспільстві, і спочатку їх ставили на місце. Так, у дорадянській Росії кадетський оратор Родічев з трибуни Держдуми образив прем`єр-міністра: він вжив вираз «столипінські краватки» і жестом показав затягнуту навколо шиї мотузяну петлю. Столипін не подав на нього до суду. Він просто викликав його на дуель, боягузливий секундант відразу вибачився. Але, на жаль, все хороше коли-небудь закінчується: жодній державі у світі дуелі не вигідні, тому вона поклала всі сили на їх викорінювання. Зрозуміло, що цю боротьбу очолили секунданти, які нагрівали потім на цьому руки.
Пишу все це з болем: адже мені теж доводилося викликати супротивника на дуель. Це було в Криму за часів мого студентства. Вона подобалася мені і йому, ми їй теж подобалися, обидва, приблизно рівною мірою. Вихід народився сам собою: після чергового купання я вийшов з моря і побачив на березі гору. «Друг, є відмінний спосіб вирішити наші проблеми. Бачиш цю скелю? Полізли: ти справа, я зліва, або навпаки. Шансів впасти з неї п`ятдесят на п`ятдесят, і, напевно, один з нас все ж таки впаде. Вижити практично нереально. Отже якщо впадеш, то тобі не доведеться все життя провести у візку. Переможцю дістанеться сам знаєш, хто». - «Дурний, чи що?» - «Як хочеш, я поліз. Сподіваюся, ти як чесний студент теж пройдеш цей шлях». Погодьтеся, це було геніально: по-перше, така своєрідна дуель відбувається без участі секундантів, по-друге, списує смерть на самого померлого. Той, хто залишився жити ніби ні причому.
Підкорення скелі коштувало мені роздертих рук, скривавленого живота, грудей, горла і навіть фізіономії. Відпочиваючи на горі, я підставляв свої рани липневому кримському сонцю не в змозі відповзти в тінь. В цей час мій суперник ні на хвилину не відступав від об’єкту нашого розбрату, на гору він, звичайно, так і не поліз. І дарма, адже якби він розбився, то уникнув би розчарування в любові і не побачив би першу красуню курсу “пампушкою”, яка поправилася на двадцять п`ять кілограмів всього за два роки. І, головне, не програв би своєму коханню двокімнатну квартиру в судах, хоча, сподіваюся, останнє переконало його в повній безпонтовості т.з. «римського права». Якби він в результаті цієї по-справжньому кривавої дуелі теж не розбився б, то, напевно, зрозумів би те, що зрозумів я, який став переможцем у цьому поєдинку. Словом, все як у тому анекдоті: я залишився з носом, а мій друг... без носа.
Але, як то кажуть, ближче до наших баранів: депутати починають хапатися за зброю, і це дуже добре, це означає, що суспільство починає одужувати від «секундантської хвороби». Дай Боже, колись і закон про дуелі приймуть. Швидше за все, він називатиметься приблизно так: «Закон про порядок і правила проведення поєдинків з використанням вогнепальної зброї». Дещо хитромудро, певно, але що поробиш, кажуть же вам: закони у нас пишуть секунданти. Проте останні події показали, що секунданти таки можуть перетворитися на дуелянтів. Важливо, щоб закон про дуелі дозволяв брати участь у них тільки народним обранцям, причому всіх рівнів, причому тільки їм. І ось тоді можна було б і депутатську недоторканність узаконити для місцевих. І залишилося б у народних обранців тільки два привілеї: вбити і загинути від руки гідної людини. Уявляєте, як у такому випадку піднявся б статус депутата в очах народу? А яка була б ротація? А скільки свіжої крові вливалося б у фракції, адже місця полеглих однопартійців треба заповнювати?
Єдина умова: на жінок дуелі не повинні розповсюджуватися. Взагалі-то в класичних демократіях, зокрема старогрецькій, слабку стать не тільки в представницький орган не допускали, але і права голосу не давали. У нас влада народу розвинулася ще не настільки, тому доводиться поки миритися з присутністю панночок в радах, але до бар`єру їх допускати, вважаю, не можна. Не наводитиму всіх аргументів проти жіночих дуелей, запропоную тільки своє бачення цієї проблеми: замість жінки в поєдинку мають брати участь її товариші по партії. Зіткнулася Тимошенко з Богатирьовою і - виходь, Турчинов, на чесний бій з Ахметовим.
Погодьтеся, закон про дуелі пожвавить не тільки українську політику, але й життя взагалі. А якщо поєдинки крутити в прямому ефірі, та під тоталізатор, то й передачі Шустера і всілякі жахіття на кшталт «Дом 2» вже будуть нецікаві.
Олексій Подорожний, Харків
