Учора я вперше відчула, що то значить, коли в тебе вибивають лавку з-під ніг...

Це сталося у залі засідання Печерського районного суду, у якому я як журналіст спостерігала за перебігом процесу над Юлією Тимошенко щодо звинувачень у перевищенні службових повноважень при підписанні газових угод з Росією у 2009 році.

Не розповідатиму взагалі про абсурдність цього процесу – зараз не про це.

Відео дня

Я була присутня на суді, щоб передавати новини на стрічку інформаційного агентства про все, що відбувається в залі: про часткове задоволення заяви Тимошенко щодо відводу своїм захисникам, про відмову в наданні часу для визначення нових адвокатів, про заяви державного обвинувачення стосовно затягування з боку підсудної та її захисту, про перерви в розгляді справи для ухвалення судом відповідних рішень...

В один момент я навіть не зрозуміла, що відбувається в залі суду. Диктувала по телефону чергове повідомлення про якусь заяву Тимошенко щодо відводу судді, але, бачу, через ігнорування цієї заяви присутні депутаті встали й почали скандувати "Ганьба!" Через хвилину до зали вервечкою вже забігав підрозділ судової міліції "Грифон"… Спочатку вони оточили кільцем ту частину залу, де сиділи нардепи. Буквально за мить депутатів уже не було видно за чорними спинами "грифонівців", які розчищали собі простір. У повітря полетіли зірвані погони, затріщали дерев`яні лави…

Аби краще бачити, що коїться в залі, я стала на лавку й почала передавати інформацію про сутичку міліції з депутатами, і в цей момент лавка вилетіла з-під моїх ніг. Це "грифонівець" щосили смикнув її без будь-яких попереджань. На щастя, мене ззаду підхопили чиїсь руки, і я лише боляче вдарилася ліктем. За кілька секунд на руці з`явився синець та набряк, який не пройшов і досі.

 

 
Відео з YouTube

Мені на допомогу прийшла одна з колег, яка так само, як і я, вимагала від "грифона" хоча б формального вибачення… Це все було дуже емоційно, але все ж – безрезультатно. Лише після того, як зала була розчищена, цей бравий служака, залишаючи залу, прошепотів мені на вухо своє вибачення…

Можна сказати, що я відбулася незначною травмою, дякувати Богу. Проте виникає ряд запитань щодо того, наскільки правомірними та виправданими в цій ситуації були дії "грифонівця", який чудово бачив, що я – журналіст і виконую свої професійні обов’язки, передаючи в режимі он-лайн новини з зали засідань…

Я не великий знавець міліцейських (поліцейських) нормативів та інструкцій, але наскільки мені відомо, у цивілізованому світі прийнято, що правоохоронець завжди повинен попередити будь-яку людину, щодо якої він збирається вжити якісь силові заходи. Навіть правопорушникові з пістолетом завжди спочатку наказують кинути зброю, лягти на підлогу тощо. Наші ж "доблесні" правоохоронці чомусь вважають за можливе накидатися на людей та вживати до них силові заходи без жодних попереджень, діючи за рефлексами службових вівчарок.

Зрозуміло, коли міліціонер бачить явного правопорушника та ще зі зброєю в руках, тут не до зайвих розмов, діяти треба рішуче й швидко. Але в даному разі моєю єдиною зброєю був диктофон і телефон. Професійний міліціонер, тим більше представник судової міліції, міг і мав би це бачити, тож і діяти адекватно…

Правоохоронці мають розрізняти, де правопорушник, а де законослухняний громадянин – чи то учасник мирної акції, чи тим паче журналіст, який виконує свої професійні обов’язки. Переконана, що людина у формі має завжди діяти адекватно ситуації, не піддаватися емоціям, не втрачати голову, не дивитися на громадян як на учасників бойових дій. Якщо він психологічно не врівноважений, йому краще шукати іншу роботу…

Через декілька годин міська міліція повідомила, що внаслідок сутички в суді госпіталізовано двоє правоохоронців з тілесними ушкодженнями. Не здивуюся, якщо один із них – саме той, від якого я вимагала вибачень…

Олена Литвинова