За останній час українське суспільство зіткнулося з низкою соціальних і політичних потрясінь, і є підстави вважати, що ця ситуація має ознаки послідовного розвитку. Кожен намагається дати собі відповідь на питання щодо того, що для нього є важливим і значимим, в чому причина того, що сталося, і який вихід із ситуації. При цьому, всі ми пам'ятаємо, що поки людина жива, безвихідних ситуацій для неї не буває. Спробуємо зрозуміти, які проблеми сьогодні стали лакмусовим папірцем для суспільства і вже потім - для влади, які потрясіння та події стали проблемними для країни, і чи такі вони несподівані для нас.
Хочеться почати з резюмуючої частини, щоб не обтяжувати тих читачів, кому висновок здасться нецікавим або просто безглуздим, а тому марним, як кажуть, щоб не відбирати час на непотрібне читання. Висновок очевидний: сьогоднішні проблеми суспільства є результатом життя України в брехні й обмані протягом усіх двадцяти років незалежності, брехні саме в тих галузях суспільного життя, які утворюють мораль суспільства і створюють основу державності країни в серці кожного громадянина.
Проблема не тільки в тому, що нас обманює влада, а ми обманюємо її, при цьому не важливо, хто почав перший. Справа в тому, що ми почали брехати один одному і самим собі (і не тільки в судах під присягою). Ми перестали звертати увагу на те, що брехня вже не є аморальним явищем, а стає нормою життя: не збрешеш - не проживеш, і це правда. У деспотичній царській Росії одним з найтяжчих кримінальних злочинів був не замах на монарших осіб і не злочини проти віри, як це прийнято вважати. Найбільш важким і, що головне, найбільш засуджуваним у суспільстві злочином було лжесвідчення. Ми можемо легко собі дозволити критикувати царську Росію, але при цьому, роблячи це безоглядно і не вивчаючи це питання по суті, ми знову будемо брехати собі й суспільству. Говорити правду - ось основний привілей істинно вільної й розумної людини, громадянина суспільства, де повага до свобод є нормою.
Відбулися відомі події в Одесі. Більше двохсот міліціонерів з бронетехнікою і гранатометами, не евакуювавши мирних жителів, організували війну з одним супротивником з числа тих, з ким і повинна боротися міліція кожен день. А правда в тому, що війну вони програли: ворог прорвав оточення і був застрелений випадкової засідкою у дворі студентського гуртожитку. Не вдаючись у подробиці, знову ж таки, виникає питання: а як могло це статися? Чому? Відповідь проста: ми побачили результат тотальної багаторічної брехні.
Нам брехали, що міліція у нас - оплот законності і гарант мирного життя громадян України. Нам демонстрували браві маневри спецпідрозділів і шоу, як наша міліція перемагає хуліганів та бандитів. А ми, чітко знаючи, що останні десятиліття на вулиці Удень з каганцем не знайдеш жодного міліціонера, що у формі вулицями міліціонери просто бояться ходити, знаючи, як проводять допити громадян сучасні «пінкертони», брехали влади у відповідь, що ми віримо, що міліція у нас - професійна та мобільна, здатна гарантувати нам, громадянам, мирне життя і спокій хоча б на вулицях міст. А коли підвернувся привід скласти іспит на профпридатність, з'ясувалося, що брехнею реальну проблему не закриєш, і бій з бандитом не виграєш. Брехня стала не просто аморальним явищем, а принципово небезпечним для суспільства і його громадян. І якщо з цими висновками не погоджується керівництво МВС, і міністр, як чесний офіцер, не подав у відставку внаслідок програної війни більше двохсот міліціонерів на бронетехніці з гранатометами проти одного бандита, то нам, суспільству, знову піднесли чергову брехню про те, як було насправді в першому і другому епізоді битви з бандитом. Але якщо в цьому напрямку брехати далі, то наступного разу бандити заберуть у міліціонерів автомати і бронетранспортери разом з гранатометами, і врятуються тільки міліціонери-снайпери, бо їх ніхто не знайде.
Після цього - знову брехня про те, що жалюгідний підсумок проведеної операції є результатом недостатнього фінансування органів правопорядку. Як виявилося, все, що потрібно міліціонерам - це гроші (хоча це ми всі й так знаємо, зустрічаючись з кожним з них у житті), але в розмірі трьох мільярдів - це вже, погодьтеся, явний перебір. Знову брехня. Товариство бачить, у яких розкошах живуть, відпочиваючи на закордонних курортах, і на яких машинах ганяють по країні міліціонери, а нам кажуть, що їм не мізків і знань не вистачає, а саме фінансування за рахунок платників податків. Невже реальна проблема одеського інциденту була в тому, що не вистачило ще одного бронетранспортера чи міліцейського танка з мигалкою?
Суд над Юлією Тимошенко і рішення судді Родіона Кірєєва - ще один привід для брехні. Нас весь світ намагається переконати в тому, що саме цей процес став результатом політичних репресій, що для Тимошенко створено спеціальну і найбільш протизаконну за всю історію Україна судову процедуру. Не вдаючись у суть даної кримінальної справи, можна говорити про тотальну брехню в системі судоустрою країни, де правда і дотримання норм закону - виключення з правил. Подібні суди і судді насправді - це реальна, звична і щоденна ситуація, однак, нам брешуть про те, що це не так, і що працює принцип верховенства права й рівності всіх перед судом, а ми начебто віримо і брешемо, що не знайомі з ситуацією фінансування неупередженості та рівності в суді, як і про те, що не знаємо, в яких умовах живуть більшість наших суддів, сміливо конкуруючи в розкоші і безкарності з міліціонерами. Більш того, в цю брехню вірила й сама Ю. Тимошенко, і Ю. Луценко, які, будучи при владі, ніколи не програвали в Печерському суді м. Києва, де лише з їх відходом з політичної арени раптом з'явилася тотальна корупція і почала реалізовуватися процедура виконання замовлення влади. Важка плата за брехню, але те, що вона була, - сумнівів немає. І вона, ця брехня, була зручна і захищала, інакше який сенс у тому, щоб не реагувати на неї? А тепер брехня не влаштовує, хочеться правди ... Але інші-ж не відчувають відповідальності за брехню і тому не поділяють ідеї моментально відродженого правдолюбства, на якому далеко не заїдеш!
Ось, мабуть, два найбільш яскравих приклади, але брехня, як ви розумієте, насправді скрізь. Можна проаналізувати будь-який аспект життя суспільства і зрозуміти, що без брехні і неправди суспільство вже не може. Нам кажуть, що можна прожити на запропонований мінімум і відповідні зарплати. Розуміючи, що це маячня, ми брешемо у відповідь, що саме на ці зарплати й живемо, сміливо і масово не сплачуючи прибутковий податок і не показуючи реальних доходів. Нам кажуть, що конвертаційні центри - це те, що тягне економіку в прірву, а ми брешемо, що віримо і користуємося їхніми послугами, оскільки бізнес без них уже неможливий. Нам кажуть, що нас чекає Європа, тільки Ю. Тимошенко відпустіть, і Росія готова обійняти, як доброго старого друга, а ми брешемо, що віримо, але точно знаємо, що ні тим, ні іншим ми не потрібні, а головна ідея в тому , щоб ми випадково не потрапили ні до Росії, ні до Європи, а так би й бовталися десь посередині ...
Часом створюється враження, що керує нашим суспільством відомий сатирик Задорнов, а ми, безмежно його поважаючи і шануючи, як фахівця в усіх галузях нашого життя і діяльності, намагаємося створити якомога більше сюжетів, щоб він допоміг нам їх правильно і з посмішкою зрозуміти. Але не можна ж сміятися над собою і над країною безперервно! Загальний безперервний сміх і колективна робота над гумористичними сюжетами - навряд чи вірний шлях для розвитку суспільства. Ми протягом уже двох років слухаємо прем'єр-міністра, який виступає на «суржику суржиків» невідомої мови, і хтось же, хто знаходиться поруч, бреше йому, що це саме українська мова могутньої і незалежної України, а сам прем'єр, можливо, обманює себе , вважаючи, що станеться диво, і він її вивчить, але чи варта ця неправда двох років обману і реального сарказму? Адже суспільству було набагато простіше почути, що мову прем'єр вчити не буде, і що він може говорити і висловлювати свої думки виключно російською мовою, причому, потрібно було мати сміливість сказати це саме перед його призначенням на посаду. У будь-якому випадку такий вчинок викликав би повагу вже тільки тому, що людина сказала б правду і могла би вимагати її від інших.
Логічно закінчити точним рецептом, як викорінити брехню в суспільстві, як повернути суспільству мораль і моральність, як зробити, щоб правда звучала не тільки в молитвах, які ми вимовляємо, пошепки звертаючись до Бога ...
У кожного в суспільстві може бути свій рецепт. Як кажуть, у кожної професії і запах особливий! Як адвокат, скажу, що без відповідальності за брехню і лжесвідчення і без гарантій того, щоб така відповідальність дійсно була реалізована, у нашого суспільства немає майбутнього. І відповідь на питання «хто перший перестане брехати і лжесвідчити?» Насправді досить проста: ті, кого притягатимуть до відповідальності за брехню і лжесвідчення. Просто варто запустити цю процедуру, і вона стане набагато кориснішою для суспільства, ніж процедура відповідальності екс-прем'єр-міністрів та екс-міністрів за дії, які визначені статтями Кримінального кодексу Україні, як злочини.
Проте, з жалем доводиться констатувати, що стаття 384 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, стабільно входить у список «мертвих» статей, порушити кримінальну справу за якою нереально, і це всім відомо. У цьому зв'язку було б доречно взагалі виключити цю статтю з кодексу, раз вона не застосовується в реальному житті, щоб не ганьбитися перед світовою спільнотою, декларуючи відповідальність за брехню тільки на папері ....
Якщо зможемо навчитися не брехати собі й країні, то зможемо не брехати власним дітям, які зможуть розповісти онукам про минулу епоху тотальної брехні.
Адже можна не бути ідеалістом, а просто перестати брехати і вірити брехні.
Є питання і до себе - навіщо написав цю статтю? Просто дуже хочеться бути гідним громадянином великої країни України і мати свою позицію, спрямовану на припинення політики брехні та брехні.
Андрій Циганков, адвокат
