Думка
Юлія Тимошенко ледве встигла заявити про те, що має намір в черговий раз очолити уряд України, як потягнуло душком від нашого північного сусіда.
Газпром повідомив – і не Києву, а своїм європейським партнерам, – що є, мовляв, проблеми з постачаннями газу до України. Тому що Україна накопичила чималий борг – 1 мільярд 300 мільйонів(!) доларів. Мовляв, Газпром неодноразово просив з боргом розрахуватися, але "ни ответа, на привета".
Європі довго пояснювати не довелося. Там чудово пам`ятають, як під Новий, 2006-й рік в результаті конфлікту навколо цін на газ Газпром обмежив постачання газу до України. Тоді Європа автоматично опинилася перед проблемою недоотримання сплаченого блакитного палива.
Зрозуміло, чому Єврокомісія тут же занервувала і попросила (поки тільки попросила) Україну щонайшвидше закрити борг перед Газпромом. Втім, кредитів не пропонують та і в 2006-му теж не пропонували. Тільки вимагали негайно припинити неподобство.
Трохи пізніше в російських ЗМІ з`явилося уточнення: Газпром може почати скорочення постачань газу до України вже в жовтні(!). Що називається, припливли.
Зрозуміло, український політикум, а також, так би мовити, економікум і інший експертикум тут же висловився в тому сенсі, що бажання Газпрому одержати мільярд з гаком до справи не пришиєш. А дійсна причина заяви-ультиматуму в тому, що Москва спить і бачить, як би повернути Віктора Януковича в крісло прем`єра. Або, принаймні, винайти спосіб примусити майбутній уряд Тимошенко не виходити з фарватеру російської політики.
Загалом, як в комедії «Діамантова рука», коли управдом доручає одному з своїх підлеглих розповсюдити серед мешканців будинку сотню лотерейних білетів.
– А якщо..?
– А якщо не братимуть – відключимо газ!
Проте така точка зору представляється вельми спірною. Так само, як і упевненість Тимошенко в тому, що, ставши прем`єром, вона зуміє утрясти питання боргів перед Газпромом. І при цьому, на відміну від Януковича, зуміє відстояти фінансовий інтерес України – тобто не платити або заплатити не все. І одночасно залишити за собою право проводити власну, незалежну від Москви, політику.
Але запитаєте будь-яку молоду людину, яка починає самостійне життя окремо від батьків, і вона вам скаже, що незалежність (якщо вона справжня, а не одна видимість) – дороге задоволення. За фінансову самостійність, пробачите за тавтологію, доводиться платити, і платити багато. Але і цим труднощі України, на жаль, не обмежуються.
Навколо газової труби розплодилося незчисленне число структур, надструктур, підструктур, дочірніх структур і структурочок. Ви сміятиметеся, але до вечора того ж дня борг таки знайшовся. В «Укргазенерго» підтвердили: дійсно, мовляв, у цієї структури є борг перед «Росукренерго». Суму не назвали. Але, мабуть, це саме ті гроші, які «Росукренерго», у свою чергу, не виплатило Газпрому. І тепер в «Укргазенерго» сподіваються на розуміння Нафтогазу України, з якого не то Газпром збирається злупити борг, не то «Укргазенерго» збирається мати сприяння у вирішенні питання з боргом.
Чесно кажучи, набридло все це до біса. Всі ці розмови про постачання газу, про ціну на газ, яку лупить Росія. А чого їй не лупити, питається? Закон ринку: продають за стільки, за скільки купують. Про посередників, яких кожен наступний прем`єр обіцяє поганою мітлою під зад. Всіх-всіх. Тільки ось виберемо одного, най-най.., його і залишимо. Про дорожнечу газу для української промисловості, що виникла з вини попереднього уряду, на що скаржиться знову-таки кожен наступний прем`єр. Про необхідність підняти ціну на транзит російського газу. А вона все чомусь не піднімається і не піднімається. Чи не тому, що туркменський газ для України транспортується територією Росії і Москва цілком може влаштувати Києву таке своєрідне алаверди?
Здавалося б, чого простішого... В СКМ Ахметова оно домовилися про прямі постачання російського газу підприємствам імперії Рината Леонідовича, то чому іншим не можна? Дозволити всім охочим аж до облгазів, міськгазів і заводів укладати з Газпромом (або з кимось іншим – яка різниця?) прямі контракти на постачання газу.
Одне з двох: або посередники збанкрутують начисто. Або підприємства, нарешті, зрозуміють, що за морем теля – півшеляга, але рубль, щоб перевезти, - і перестануть скиглити щодо цін на газ. А разом з ними перестануть рюмсати й політики.
Тільки досі це нікому з можновладців (незалежно від політичної масті) в голову не спадало. Випадково не знаєте, чому?
Віра Сорока
