Думка
Учора відвідала виставку сучасного мистецтва “Рефлекшн”, влаштовану бізнесменом Пінчуком у виставковому центрі його імені.
Потрапити до “ПінчукАртЦентру” в торговельно-розважальному комплексі “Арена” вдалося не відразу – перед входом вишикувалася довжелезна черга любителів мистецтва, що ще більше підігріло мою цікавість…
Ще одна, маленька, черга утворилася всередині – на другому поверсі, де розташували камеру, заповнену молочно-білою, непроглядною парою. "Їжаки в тумані," – промайнуло в голові, коли побачила людей, що блукали в камері, наштовхуючись одне на одного і на скляні стіни. З усіх куточків долинали сміх, стогін, лайки… Важко було розгледіти навіть власні руки, не кажучи вже про ноги. Досить дивний вияв творчості… Але, потрапивши туди, я, здається, розгадала ідею автора (Ентоні Гормлі). На мою думку у своїй “інсталяції” (так називають подібні витвори) “Тьмяне світло”, він хотів сказати, що іноді не помічаєш нічого. Навіть себе.
На четвертому поверсі “сучасне мистецтво” містило іншу залу – фрагмент баскетбольного майданчика. Там усі охочі кидали м’яча в кільце, прикріплене до чола Ейнштейна. Так би мовити, граючи з генієм на рівних… Така собі кришталева мрія учня, що має двійку з фізики. ….
Далі пішли жахи. Прологом до них можна вважати постать Святого Варфоломія з ножицями в руках, який здер із себе шкіру… Постать нагадує ілюстрацію з медичної енциклопедії чи з підручника анатомії.
Кульмінацією, безперечно, слугує найхимерніша експозиція виставки – “Ракові хроніки / Ісус та учні” Демієна Херста. Вона складається зі справжніх коров’ячих голів у формаліні та численних панно, викладених із мух. "Останній ворог, якого буде переможено, – це смерть"… Цей вислів Джоан Роулінг, по-моєму, дуже точно характеризує цю залу. Хвилин п’ятнадцять я ходила поміж голів і зазирала в їхні порожні очі і вбирала носом кріпкий запах, що виходив від мух.
Відвідувачі реагували на таку модернову творчість по-різному. Дехто з цікавістю розглядав висолоплені язики корів, дехто намагався швидше залишити залу, гидливо морщачись, були й такі, хто виявляв бажання помацати мух. Щоправда, усіх охочих осягнути мистецтво пальцями зупиняв схожий на експонат охоронець: "Не трогати руками!"
Чесно кажучи, не уявляю, як автор роздивився серед мертвих корів апостолів… Але напіврозкладені голови з виряченими очима таки потрясають. Так само, як і мухи – найогидніше видовище на всій виставці…
Зовсім по-іншому виглядав голуб того самого Херста, виставлений у сусідній залі. Білий птах, подібний до одного з тих, що їх наш Президент випускав на Майдані, завис у акваріумі з формаліном. На відміну від корів, голуб виглядав так, неначе просто застиг у польоті… На нього хотілося дивитися і дивитися, аби швидше забути про замордованих корів.
У залі на п’ятому поверсі виставили криворуких балерин з динамітом на поясі якогось нашого співвітчизника. Що ж, у кожного своє поняття мистецтва...
По всій виставці розставлено фігури людей, виготовлені з металевої арматури, дроту, брусків… Вони весь час тряслися від легкого дотику, нервуючи охоронців…
Решта експонатів, як на мене, слугували просто фоновим доповненням до всіх цих страшилок.
Деякі роботи, м’яко кажучи, не вразили. Наприклад, величезні фотографії з натовпами, зняті Андреасом Гурським, для людей, які бачили Помаранчеву революцію, виглядали просто убого. З усіх знімків, здається, варте більш-менш якоїсь уваги лише зображення черепа (собачого?), викладеного з людських тіл. Автор – Пьотр Укланський
А ще сподобався “постійно діючий експонат” – туалет. У його дзеркальних стінах можна було заблукати... Чи згубити себе, як у камері, наповненій паром.
Руслана Ільченко, 14 років
