26 квітня, коли ми згадували трагедію Чорнобиля, в світі відзначили Міжнародний день інтелектуальної власності. По суті, це не нагода для святкувань, а привід замислитися про наше сприйняття сучасної економіки, сучасної цивілізації та місця України в ній.
Всі, хто хоч трохи цікавиться міжнародними процесами, чули про настання постіндустріальної ери, про перехід до економіки знань. Це не означає одномоментної втрати заводами і фабриками свого значення для національного добробуту. Йдеться про зміну центру інновацій і галузі створення найбільшої доданої вартості. Промислова революція досягла тріумфу у XIX столітті, хоча ще більше ста років після її остаточної перемоги більша частина населення не лише планети в цілому, але і Європи зокрема продовжувала жити в сільській місцевості та займатися аграрним виробництвом. Ми і досі надмірно залежимо від нафти та газу, виплавки сталі та виробництва добрив, але вже сьогодні в американському експорті частка так званої індустрії авторського права (copyright industries) перевищує внесок автомобільної та аерокосмічної галузей, а успіх або провал виведення на ринок нової моделі Іphone напряму впливає на розрахунки прогнозу динаміки ВВП найбільшої економіки світу.
Мало в кого викликає сумніви, що інтенсивний розвиток сільського господарства можливий лише за умови наявності гарантованого державою інституту приватної власності на землю. Так само сучасні промислові корпорації не могли б бути успішними без дієвого законодавства про акціонерні товариства та унеможливлення рейдерства. Відповідно і галузі інтелектуального виробництва в фундаменті свого існування мають захист авторського права. В світі, де ідея і є основним результатом виробництва, її безкоштовне несанкціоноване автором використання позбавляє інтелектуальну та творчу працю економічного сенсу.
З чиєї кишені гроші?
При всіх існуючих в Україні прогалинах в пов'язаному з авторським правом законодавстві та недоліках правозастосування все ж таки основною проблемою в сфері захисту інтелектуальної власності є низький рівень суспільної свідомості. За рівнем вуличноі злочинності, числом пограбувань великі українські міста зовсім непогано виглядають на фоні американських мегаполісів, в окремі кварталі яких побоюються заїжджати навіть поліцейські патрулі. Але в тих самих українських містах-мільйонниках представники середнього класу, в усьому іншому послідовно супротивники будь-яких експропріацій, масово і щоденно крадуть в українських та іноземних правовласників їх майно. За масштабом шкоди економіці годинник, знятий вночі з туриста в якомусь темному провулку Брукліна, важко порівняти з активним безкоштовним скачуванням з торренту, нового голівудського фільму, який ще навіть не встиг з'явитися на екранах в самих Сполучених Штатах.
Інтернет-піратство в Україні набуло ледь не того ж романтичного ореолу, яким овіяні корсарство Нового часу в творах Фенімора Купера. Навіть прийнято пишатися "найкращими в світі хакерами" та зверхньо посміхатися над знайомими американцями, даруючи придбаний на Петрівці диск з останнім блокбастером, про презентацію якого ті тільки-но почули з газет.
"Діти Білла Гейтса не будуть голодувати, якщо полтавчанин Василь не стане купувати ліцензійний Віндоуз, а діти Василя точно лишаться без хліба, якщо Василь раптом сплатить за ліцензійні програмне забезпечення від Майкрософт" - цей коментар одного з користувачів Інтернет у розпал минулорічного скандалу навколо EX.UA мені запам'ятався найбільше. Він настільки чітко віддзеркалює колективну свідомість багатьох українців, і в ньому намішано стільки фундаментальних міфів, що варто про це поговорити окремо.
Цей яскравий вислів було доволі цікаво в перекладі повторювати американським колегам, спостерігаючи як в них від здивування перехоплює подих, аж поки один з високих чинів Офісу Торговельного представника США не відповів схожою сентенцією: "Напевно діти українських великих бізнесменів теж голодуватимуть, якщо ми перестанемо сплачувати за отриманий з їх підприємств титан, але ж ми платимо".
Не менш важливо відверто зізнатися, що основну частину користувачів нелегальних програм, відео та аудіо є не багатодітні батьки з поселень міського типу, а більш-менш успішні люди з Києва, Одеси, Львова, інших великих міст. Хіба рідкістю є побачити неліцензійний Віндоуз у власника наддорогого ноутбука, обтягнутого шкірою в колір салону престижного авто?! Як і низькими тарифами на газ, послугами "піратських" файлообмінників, доволі часто користуються ті, кому цілком по кишені сплачувати за все ринкову ціну. А жити 20 років з ментальністю гумориста Михайла Задоронова, що висміював "недолугих американців", які не вміють на кожному кроці обдурювати сусідів і власну державу, нації, що претендує на членство в ЄС, повинно бути соромно.
І нарешті найважливіший контраргумент. На Майкрософт та інші ІТ-компанії працюють мільйони людей, включаючи тисячі українських програмістів. До зйомок великобюджетного фільму в Голівуді залучаються 5-6 тисяч людей різних професій. Не отримані через піратство прибутки - це гроші вийняті не лише з кишені Білла Гейтса, Стівена Спілберга, Ніколаса Кейджа чи Мадонни, а статки, вкрадені у мільйонів костюмерів, освітлювачів, звукорежисерів, веб-дизайнерів та інших не надто заможних людей. Так що Інтернет-пірат є ким завгодно, але точно не Робін Гудом і не Олексою Довбушем.
Чому це нам потрібно?
Останнім часом щільно співпрацюю з вітчизняними IT-компаніями, допомагаючи задовольнити їх побажання щодо якості профільної освіти, та сприяючи їх виходу на міжнародні ринки. І мені чітко зрозуміло, що повна незахищеність інтелектуальної власності більше ніж брак обігових коштів чи інші проблеми заважає динамічному розвитку цієї надзвичайно важливої для подолання сировинного характеру нашого експорту галузі. Сьогодні вже фактично українці нерідко крадуть не в умовного Білла Гейтса, і навіть не в співробітників Силіконової долини, а в інших українців, які створюють робочі місця, що гальмують втечу обдарованої молоді з країни.
Те саме, може навіть в більшій мірі, стосується музикантів, які вимушені жити в основному за рахунок концертів і корпоративів, письменників, науковців, навіть журналістів, плагіат серед яких губить професію. Всі представники творчих професій затиснуті у лещата такого собі "інтелектуального Гуляй-Поля" із своїми "батьками-отаманами".
Саме українські IT-кампанії, які все міцніше стають на ноги (і держава, з ініціативи Президента Віктора Януковича, їм в цьому всіляко допомагає), повинні виступити основними організаторами масштабної роз’яснювальної кампанії щодо необхідності поваги до авторського права. По суті, в цій галузі з певним запізненням відбуваються ті процеси, які йшли раніше в інших секторах економіки: ті, хто на стадії первинного накопичення капіталу були зацікавлені у відсутності будь-яких правил та обмежень, вийшовши на певний рівень розвитку, вже самі стають жертвами хаосу і безправ’я і починають виступати за визначення чітких рамок.
Інший важливий момент – питання безпеки. Проведене в США дослідження показало, що більше 40% підприємств малого бізнесу, що визнали використання в тій чи іншій мірі неліцензійного ПЗ, ставали жертвами кіберзлочинців. Компанії та установи, що дбають про комерційну таємницю, не можуть собі дозволити використання нелегальних програм. Така економія в підсумку обходиться так само дорого, як небажання встановлювати антивірусні і протихакерські програми.
Турбота про інформаційну безпеку – одна з головних причин бажання уряду попри бюджетні обмеження розпочати цього року процес легалізації ПЗ в органах виконавчої влади. Виділяти на це кошти в умовах наявності інших нагальних потреб важко, але це і питання іміджу України в світі, і, передусім, вирішення проблеми надмірної вразливості держорганів для кібератак. В перспективі, безумовно, ці питання необхідно вирішувати за рахунок програм національного виробництва, позбувшись того майже монопольного становища, які іноземні IT-корпорації досягли в сфери постачання відповідної продукції в органи влади.
Що у відповідь?
Переконаний, вирішення проблеми недостатньої захищеності прав інтелектуальної власності в Україні повинно бути вулицею з двостороннім рухом. Очікувати від громадян країни з середніми доходами істотно нижчими, ніж в США, готовності платити таку ж ціну за музичні диски, ПЗ та фільми, як і американці, мінімум наївно. Посилення боротьби з «піратством» має йти рука об руку із впровадженням провідними західними лейблами, продакшн-студіями і IT-корпораціями більш гнучкої цінової політики. Перші кроки на цьому шляху вже здійснюються. Сьогодні ліцензійні музичні диски в Україні стали значно більш доступними, ніж декілька років тому. Черга за фільмами на матеріальних носіях, які за нашого рівня зарплат аж ніяк не можуть коштувати 400 – 500 гривень.
Це ж стосується і Інтернет. По-перше, придбання ліцензійної продукції на офіційних сайтах повинно стати зручним, забезпеченим українським перекладом контенту та механізмами сприйняття платежів за допомогою платіжних карток українських банків. Американські правовласники повинні враховувати, що розуміння терміну «кредитна картка» в США і Україні істотно відрізняються. Наші банки, як правило, нічого не дозволяють купувати в борг. Відповідно і платні програми, фільми, музика в Інтернет повинні продаватися з урахуванням необхідності створення зручностей для українських користувачів.
Так само і підвищення правосвідомості в сфері інтелектуальної власності повинна бути справою не лише українців, але і найбільших потенційних бенефеціаріїв від приборкання піратства – американців. Щорічно вони виділяють чималі гроші різним громадським організаціям на питання демократії, виховання свідомих виборців, захист екології, тощо. Чому б хоча б невелику частину цих грошей не спрямувати на організацію масштабної промо-кампанії із залученням популярних американських акторів та музикантів?
Не менш важливо, що великі американські правовласники: Майкрософт, Дісней Пікчерз, Коламбіа Пікчерз та інші – ви рамках благодійних програм безкоштовно передавали програмне забезпечення, DVD з мультфільмами та дитячими фільмами дитячим садкам, притулкам, сільським школам – всі тим установам, закупівлю значного обсягу ліцензійної продукції для яких бюджет не може сьогодні дозволити. Така благодійність, розмежування тих, хто може, але не хоче, і тих, хто дійсно не в змозі платити ринкову ціну, створять позитивну атмосферу в суспільстві і унеможливлять спроби окремих популістів перетворити боротьбу з «піратством» на привід для провокування антиамериканських настроїв. Тим більше, що постійно висуваючи претензії до стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні, ніхто з великих правовласників не планує відмовлятися від роботи на нашому достатньо динамічному та прибутковому ринку.
В цілому, Президент та Кабінет Міністрів вже почали вживати заходи, які вже ближчим часом забезпечать перелам тенденції у сфері реалізації авторських прав. Не відразу і не по всіх сегментах, але вже цього року правовласники почнуть відчувати перші результати наведення ладу і із збором та розподілом авторської винагороди, і з закупівлею ПЗ для потреб органів виконавчої влади і, напевно трохи пізніше, з легалізацією українського Інтернет-ринку інтелектуальної власності.
Колись, в 90-і роки, Україна була одним з основних місць збуту викрадених німецьких автомобілів. Питання тоді ледь не перетворилася на серйозну проблему у відносинах з ФРН та ЄС в цілому. Поступово комбінація заходів з посилення контролю на митниці, серія конфіскацій авто в їх нових українських власників та, особливо, розповсюдження серед українців розуміння ризиків відповідної покупки мінімізувала проблему до такого рівня, що вона майже вважається спогадом про «лихі дев’яності». Переконаний, такі ж процеси відбуватимуться і в питанні зміцнення дотримання прав інтелектуальної власності, яка все більше ставатиме й інструментом економічної стратегії нових, інноваційних українських підприємств.
Микола Ковіня, голова Державної служби інтелектуальної власності України
