В неділю КПУ провела чергові збори громадян України стосовно проведення референдуму. Цього разу формулювання обрали дещо інше, ніж 8 вересня, ніби завуалювавши тему Митного союзу – збори щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно зовнішньоекономічної інтеграції України.

Одні експерти кажуть, що економіці України настане кінець, якшо вона вступить до ЄС, інші кажуть, що із Росією нам нема чого робити і процвітати ми будемо лише із Європою. Але про що думать самі люди, які приходять на певної масштабності збори, які проштовхують ідею проведення референдуму?

Більша частина учасників зборів, скажімо так, загартовані Радянським Союзом, тобто, поважного або близького до поважного віку. Водночас, існує стійке переконання, що українці якщо за кордон і їздять, то це у більшості своїй молоді люди. Дійсно, кожному з нас важко уявити свою сусідку бабу Зіну із валізами на шляху до Борисполя, де вона має літак до заморських країн. Є чудові історії про те, як люди все життя працюють, і вийшовши на пенсію, присвячуютиь себе мандрам. Але це стосується якихось інших країн, так уже склалося, що це не про нас. Поки що.

Відео дня

Компанія з трьох хлопців років по 70, гомонять трохи молодші жіночки – в очікуванні початку референдумних зборів. Хтось був у Росії минулого року, хтось іще до перебудови. У Німеччині і Польщі бували хто у 60-70-ті, а хто – кілька років тому. Водночас, кажуть, до Митного союзу потрібно приєднуватися, бо «треба дружити зі слов’янами».

Серед інших аргументів вступу до МС наводять те, що в минулому у нас із Росією був спільний економічний простір: «ті 100 тракторів випустять, ті – 100 причепів і все буде нормально».

Пояснюють, що Росія більше підходить Україні для об’єднання і через те, що вже «були разом, було добре», і тому, що «вони по-нашому балакають». Також, переконує жіночка у хустинці, там люди зараз живуть краще, ніж в Україні, в той час як «ми воюємо одне з одним».

Водночас, у ЄС, вважають учасники зборів, українці, насправді, нікому не потрібні, а потрібна лише наша земля і людські ресурси.

При цьому, всі, хто починає говорити розумними економічними виразами – складається враження, що це не люди говорять, а ті теленовини і газети, які вони прочитали чи почули. І головне – політики, яких вони почули. Замкнуте коло експертів-політиків, кожен з яких намагається переконати кожного окремого ураїнця у правильності своїх ідей…

Водночас, присутні на заході екс-народні депутати від КПУ (II-III скликання) наголошують також, що Україна і Росія мають спільну культуру і економічний простір, тому, на їхню думку, приємніше Україні буде у Митному союзі.

...Під нову музичну заставку, вже не класику радянських часів, як попереднього разу, лідер КПУ Петро Симоненко провів свій виступ, розповів про економічні угрупування різних країн, натякнув, мовляв, а чому б нам не вступити до Митного союзу. Учасники зборів одноголосно ухвалили всі потрібні за сценарієм рішення: про доцільність проведення референдуму, саме його питання, ініціативну групу та очільника цієї групи.

Усі віддано голосували як один, підтримуючи голову партії. Та чи справді вони ставляться до Симоненка як до свого лідера, як це було прийнято у часи процвітання комунізму? Чи узагалі «комунізму» є справа до долі тих людей, які все ще його підтримують? Вся ця гра вже нагадує реальний фарс. А доки живі ці бабусі-дідусі із вицвілими очима, які просто за більшу частину свого життя не бачили альтернатив СРСР, – КПУ має змогу проходити в парламент і отримувати свою недоторканість.

Кращі часи КПУ давно сплинули. Що б там не казали, а прихильників цього руху більше не стає, навпаки, вони вимирають як у прямому, так і переносному сенсі цих слів. А чим менше прихильників самої організації – тим менше прихильників її ідей. Водночас, нових прихильників не з‘являється, бо молодь, в основному, дивиться у інший бік.

Водночас, за кордон зараз більше їздить та сама молодь, а йдеться ж саме про зовнішньоекономічний курс країни. Тобто, логічно, що ті, хто бачив Європу, до неї прагнуть, враховуючи тенденції серед молодих людей прагнути до чогось «європейського», «західного», а не до чогось «російського», яке асоціюється зі старими бабусиними-дідусевими хутряними шапками і цвіллю радянщини.

Ніхто точно не знає, де нам буде краще: у Митному союзі (який у свідомості прихильників цієї ідеї калькою намагаються накласти на відомий їм Радянський Союз) чи із Європою (щось узагалі невідоме). Бо ми ще там не були, ще не були часткою ЄС. І хоча існують кардинально протилежні думки і аргументи на користь того чи іншого шляху або ж проти кожного з них, але ці аргументи і доводи продукують політики і вже потім транслюють у суспільство, в основному, заради власних інтересів. А в усій цій кампанії вибору Україною свого шляху дуже важливо не допустити протистояння в суспільстві.

Намагання КПУ знову поєднатися із Росією нагадують спроби чоловіка зійтися з колишньою дружиною, на кухні якої він колись бачив стабільність. Тільки от найкращий борщ все ж в Україні, а не деінде. І настав час нам самим цінувати себе як нікого іншого, і, образно кажучи, пригостити цим борщем когось іншого вже, а не старого колишнього, жорсткий шлюбний контракт з яким вже давно розірвано.

І в той час, коли ми ще навіть не визначилася із виділенням коштів на проведення виборів у проблемних округах, навіщо витрачати кошти держави, щоб почути від громадян те, що вже й так визначено курсом країни?

Представники ЦВК, між іншим, на збори так і не приходять, відповідно, усі ці референдумні акції проходять вхолосту. Виходить, постійно лише товчеться вода у ступі: змінюється назва заходу, а суть лишається та ж. Точніше, відсутність суті.

Усі ці потуги щодо проведення референдуму і об’єднання із Росією нагадують ситуацію із жуком, який лежить на спині і смикає лапками, намагаючись перевернутися. Він відмовляється вірити, що вже ніколи не перевернеться, і ще не розуміє, що він уже історично вколений булавкою до альбому експонатів у музеї.

Але ж як сумно виглядає, коли сотні літніх людей починають похмурно розходитися під «Комсомольцы, комсомольцы…», яке гримить із колонок…