Верховна Рада ухвалила євроінтеграційний урядовий закон про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання.
Як передає кореспондент УНІАН, за відповідне рішення проголосували 379 народних депутатів із 416, зареєстрованих у сесійній залі.
Відповідно до запропонованих змін, зокрема, у статті 59 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлюється, що засуджені до обмеження волі мають право відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення надаються і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у зареєстрованому шлюбі. Тривалі побачення для реєстрації шлюбу надаються позачергово.
Також вносяться зміни до частини шостої статті 92, відповідно до яких встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на: засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття двадцяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки; лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.
Стаття 95 доповнюється частиною третьою, згідно з якою під час тримання у дільниці карантину, діагностики та розподілу побачення засудженим не надаються, крім побачень з адвокатом.
Згідно зі змінами до частини 4 статті 107, засудженим, крім іншого, забороняється: самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють; завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях; готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії; мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; курити у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах) та виховних колоніях, а також у не відведених для цього місцях; надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; наносити собі або іншим особам татуювання; тримати тварин; виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними; самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об’єктах різні об’єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).
Згідно зі змінами до статті 134, зокрема, передбачено, що засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї).
Також у статті 141 встановлюється, що будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У цих будинках діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку.
Водночас відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
