Нагороду цього року отримала лікар з Судану, яка насмілилися розказати про звірства повстанців у Дарфурі.
В Лондоні вручили чергову премію імені російської журналістки Анни Політковської, роковини загибелі якої відзначаються 7 жовтня.
Нагороду цього року отримала лікар з Судану, яка насмілилися розказати про звірства повстанців у Дарфурі.
Премія імені Політковської вручається правозахисницям з зон конфліктів. Її заснувала неурядова установа "Допомогти кожній. Жінки у вогні війни".
Першим лауреатом нагороди стала чеченська правозахисниця Наталія Естемірова, яку минулого року вбили в Інгушетії. Долі Естемірової і Політковської були тісно пов’язані з Чечнею.
"Ризик у принципі є частиною нашої професії. Головне питання в іншому: що змінюється від того, що ми написали ту чи іншу статтю, або навіть постраждали за неї?", - це уривок з інтерв’ю з Анною Політковською, який був показаний на церемонії.
Подібне запитання ставила й Наталія Естемірова. Але тепер їхні думки лунають лише з екрану.
За словами відомого британського журналіста Джона Сноу, ця премія є визнанням тих особистостей, які змогли розповісти про справжній стан справ від імені багатьох, що не мають можливості висловити свої думки.
Тиранія на Кавказі
"Зокрема, коли йде мова про кричущі порушення прав людини і коли засоби масової інформації не помічають цих порушень", - підкреслює пан Сноу.
Колишній співголова ПАРЄ з питань Чечні лорд Джадд, який також був присутній на церемонії, висловив занепокоєння тим, що російська влада, на його думку, намагається ізолювати Чечню від світу.
"Можна тільки шкодувати, що ситуація в Чечні, та й в Інгушетії, Дагестані та інших республіках цього російського регіону, випала з поля зору зовнішнього світу, - каже лорд Джадд. – Це проблема не лише тих республік, а й народів, які там мешкають. Тиранія, що там встановилася, штовхає людей в обійми бойовиків, які діють в масштабах всього світу".
Але для сестри Анни Політковської Єлени Кудімової головне зараз – це не тільки знайти справжніх замовників вбивства Анни, але не дозволити забути про те, чому вона присвятила своє життя .
За її словами, родині вбитої журналістки потрібна моральна підтримка – тим більше, що судовий процес по її справі ще не закінчений.
"Хотілося, щоб Анну не забували. По можливості про це писали, повідомляли, щоби люди пам’ятали, що вона не дарма жила та працювала", - каже Єлена Кудімова.
Сльози пустелі
Халіми Башир, яка стала лауреатом премії 2010 року, також не було в залі під час вручення премії. Вона знаходилась в Лондоні, проте перед початком церемонії на її адресу почали надходити загрози, через що вирішили не піддавати її небезпеці.
Халіма працювала лікарем в Дарфурі, коли бойовики руху "Джанджавід" скоїли масове вбивство та ґвалтування жінок та дівчаток в місцевій школі. Наймолодшій з них було вісім років.
Халіма Башир надала першу допомогу постраждалим та розповіла про звірства представникам ООН.
Пізніше Халімі помстилися. Бойовики руху "Джанджавід" викрали її та ґвалтували впродовж трьох днів. На селище, де вона мешкала, був здійснений напад, її батька вбили.
Халіма описала страждання мешканців Дарфура в книжці "Сльози пустелі", яку вона написала у співавторстві з журналістом Деміеном Льюісом.
