За радянських часів особистий автомобіль вважався справжньою розкішшю, а не засобом пересування. Доступним за ціною воно було далеко не кожному, а, крім цього, потрібно було не один рік чекати своєї черги. Тож купівля авто завжди ставала "подією століття", а щасливі власники транспортного засобу все життя здували зі свого "коня" пилинки - у буквальному сенсі цього слова. Давайте згадаємо, скільки коштувала найдешевша машина в СРСР, а також скільки потрібно було викласти за найдорожчу і кому вона була по кишені.
Скільки в середньому коштувала машина в СРСР
У Радянському Союзі навіть на найпростішу машину пересічному громадянину доводилося відкладати зарплату протягом кількох років. Наприклад, якщо говорити про те, скільки коштувала машина в 1970 році, то ціни, звичайно ж, залежали від моделі.
Найдешевшим автомобілем був ЗАЗ, або "Запорожець" - витвір Запорізького автомобільного заводу. Дорожчими були "Жигулі", потім ішов "Москвич", а за ним "Волга". Щоб було зрозуміло наочно, наводимо ціни за кожною моделлю окремо:
- скільки коштував Запорожець у СРСР - від 3 600 до 4 500 карбованців;
- скільки коштували Жигулі в 1975 році (модель ВАЗ ВАЗ-21011, так звана "Копійка") - від 5 500 до 6 500 карбованців, за сучаснішу модель ВАЗ 2106 у 80-х уже просили 9 тисяч;
- скільки коштував Москвич в СРСР - близько 6 500 карбованців;
- скільки коштувала Волга в СРСР - від 9 300 і до 16 000 карбованців.
Порівняно з доходами радянських громадян ці ціни були космічними. Судіть самі: дуже хороша на ті часи зарплата інженера становила приблизно 150-200 карбованців. Тобто, щоб купити "Копійку", йому потрібно було відкласти 36-43 зарплати, або збирати 3-4 роки. Якщо ж зарплата була на рівні 70 карбованців, то це були всі 78 зарплат, або 6,5 років - за умови, що відкладалися всі зароблені гроші.
Але й це було ще не все. Накопичити грошей і піти купити машину в автосалоні в Союзі було не можна. Існувала так звана "черга на машину", а розподілялася вона державними організаціями. Абсурд іноді доходив до того, що людина, маючи на руках гроші, могла чекати своєї черги на купівлю авто протягом 10 років.
Звісно, були й такі, хто міг купити машину й позачергово: до "касти обраних" входили ті, хто працював у держапараті (міністерствах, обкомах, міськкомах КПРС), на оборонку, у НДІ чи іншому "потрібному" місці. І так - часто це була не "Копійка", а ціла "Волга". Тож наявність автомобіля в радянські роки підкреслювала соціальний статус людини, а також вважалася ознакою досягнень.
Звичайним же громадянам, які бажали купити машину, доводилося домовлятися в автосалоні або давати хабар через знайомих, щоб посунутися по черзі.
Ясна річ, що, отримавши особистий транспорт такою працею, багато хто на ньому навіть не їздив - тільки з особливої нагоди. Автомобіль роками міг стояти в гаражі й навіть починав іржавіти, толком і не побувавши в експлуатації. Сьогодні це здається дикістю, але в радянських реаліях особливих альтернатив не існувало, тому доводилося підлаштовуватися під те, що було.
Раніше ми також розповідали, скільки коштував проїзд на автобусі в СРСР та інших видах транспорту.
