"Економічна правда" оприлюднила аналітичну статтю доцента Університету державної фіскальної служби України Андрія Гмиріна. Науковець, який понад три роки вивчає функціонування податкової системи й розробив її комплексну реформу "Від нестабільності до гармонії", аналізує проблему зовнішніх запозичень і зростання державного боргу України. Експерт вважає: уряд вкотре обирає найпростіший і найризикованіший для країни шлях – кредитної залежності.
Андрій Гмирін нагадує своїм читачам, що на сьогодні дефіцит державного бюджету сягає рекордного за всю історію незалежності рівня - майже 300 мільярдів гривень. На наступний 2021 рік уряд запланував "діру" в бюджеті на рівні 236 мільярдів гривень! (доходи - 1,092 трильйона гривень, видатки - 1,328 трильйона гривень, дефіцит бюджету - 5,5% ВВП). Тим часом Україна уклала чергові угоди з міжнародними партнерами про надання позик – Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ).
В першій угоді йдеться про кредит Україні на суму 300 мільйонів доларів – це цільова допомога на підтримку малозабезпечених сімей та допомогу підприємцям, постраждалим від негативного економічного впливу пандемії COVID-19. Загальна ж сума запозичень у рамках співпраці України з МБРР складає на сьогодні 750 мільйонів доларів.
Інший кредит, від ЄІБ, становить 640 мільйонів євро. Ця допомога розподілена за кількома напрямками. Зокрема, 340 мільйонів євро запозичень Кабмін використає на відновлення соціальної та транспортної інфраструктури у східному регіоні. Підрядники реконструюватимуть школи, дитсадки, лікарні, поштові відділення, вуличне освітлення, каналізаційні системи, відновлюватимуть муніципальний транспорт тощо.
Ще 100 мільйонів євро ЄІБ надасть на відновлення дорожньої мережі Луганщини, 200 мільйонів євро запозичень підуть на реалізацію проєкту "Міський громадський транспорт України ІІ", що передбачає закупівлю електричного громадського транспорту.
Андрій Гмирін позитивно оцінює співпрацю України з міжнародними фінансовими інституціями, однак пропонує розглядати її в контексті макроекономічної ситуації в країні, процесів на світових ринках і, безумовно, наслідків пандемії.
"Ситуація із залученням додаткового зовнішнього фінансування має два боки: з одного, це реальна допомога економіці, що постраждала від карантинних обмежень, інфраструктурний розвиток, плюс - надання цільової підтримки громадянам і бізнесу. З іншого боку, не слід забувати, що йдеться саме про запозичення, а отже, всі отримані кошти разом із відсотками треба буде повертати кредиторам", - пише кандидат юридичних наук.
За його словами, саме в стрімкому накопиченні Україною зовнішніх боргів полягає один із головних фінансових ризиків. Адже, за даними НБУ, наступного року Україна має повернути зовнішнім кредиторам понад 5 мільйрдів доларів. І це без урахування витрат на обслуговування цих зобов’язань. Отже, наявний борг у 4,86 мільярда доларів перед МБРР зросте до 5,16 мільярда доларів, а перед ЄІБ – з 760 мільйонів доларів до 1,51 мільярда доларів. Загальна сума зовнішнього державного боргу може сягнути 43,01 мільярда доларів. І це, не рахуючи зовнішній, гарантований державою, борг, що оцінюється на рівні близько 10 мільярдів доларів.
Отже, країна може перевершити власний рекорд щодо рівня зовнішнього держборгу, зазначає експерт. У 2018 році боргові зобов’язання становили 50,5 мільярда доларів, натомість, у 2021 році вони можуть сягнути 53,01 мільярда доларів.
"Так, сьогодні Кабмін частково розв'язав питання дефіциту бюджету у 2021 році – спершу його зменшили в доопрацьованому варіанті бюджету із 270 мільярдів гривень до 236 мільярдів гривень. Ну, а те що залишилось, вирішили перекрити звичним способом – взяти додаткові кредити у міжнародних організацій. От тільки як урядовці планують виконувати взяті на себе зобов’язання перед міжнародними партнерами, складно зрозуміти", - коментує Андрій Гмирін.
Підсумовуючи тему запозичень і держборгу, він констатує, що рішення уряду його не надто здивували. Кабмін пішов звичним для себе шляхом прохача, не здатного системно долати накопичені роками проблеми, що є стратегічною помилкою. При цьому питання реформування податкової системи залишається відкритим, як і питання детінізації економіки.
