На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз (81 на 100 тис. населення) та посідає за цим показником сьоме місце в Європейському регіоні Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) після Росії, Грузії, Киргизстану, Румунії, Молдови та Казахстану.
Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства охорони здоров’я України, такі дані були наведені під час розширеного виїзного засідання Колегії МОЗ з питань протидії туберкульозу, яке відбулося на базі Донецької обласної державної адміністрації.
Так, у 2007 році на диспансерному обліку у протитуберкульозних закладах України перебувало 498 тис. 643 хворих, у тому числі хворих на активні форми туберкульозу – 93 тис. 195 осіб. Найвищі показники захворюваності на всі форми туберкульозу залишаються у південно-східних регіонах України: у Херсонській області – 151,4 на 100 тис. населення (у 2006 р. - 155,7); Кіровоградській – відповідно 101,9 (у 2006 р. - 113,4); Луганській – 103,5 (у 2006 р. - 111,7).
Аналіз показника смертності від туберкульозу за 15 останніх років збільшився у 2,9 рази. “Цей показник у 2005 році становив 25,6 на 100 тис. населення. У 2007 році він у порівнянні з попереднім 2006 роком також не мав тенденції до зниження, і становив 22,6 на 100 тис. населення”, - зазначено з цього приводу у повідомленні МОЗ.
Епідемія туберкульозу в Україні має дві особливості. Перша – спостерігається взаємозалежність швидкості розповсюдження туберкульозу від епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та поширенням наркоманії. Друга - високий рівень хіміорезистентних форм: первинної – 30% та вторинної – 75%.
У структурі захворюваності на туберкульоз найбільший відсоток припадає на безробітних працездатного віку.
Водночас очевидно недостатнє фінансування регіональних програм протидії туберкульозу. Крім того, у жодному регіоні не забезпечується належне харчування хворих на туберкульоз та інфікованих мікобактеріями туберкульозу за нормами, передбаченими відповідною постановою уряду.
В фтизіатричній службі найболючішим питанням залишається недостатнє кадрове забезпечення в усіх регіонах країни, а також висока захворюваність на туберкульоз серед медичних працівників. Зокрема, станом на 1 січня 2008 р.у закладах охорони здоров’я системи МОЗ України зареєстрована 3601 штатна посада лікарів-фтизіатрів, на яких працює 2604 лікарів-фізичних осіб, що водночас обіймають 3289 лікарських посад.
Кількість лікарів-фізичних осіб (у закладах охорони здоров’я з урахуванням санаторіїв) скорочується: у 2004 р. їх було 3147, у 2007 р. – 2951. Найнижчі показники укомплектованості - у Кіровоградській (56,5%), Миколаївській (62,8%), Донецькій (61,8%) областях.
Щодо причин, через які неможливо в найкоротші терміни покращити епідеміологічну ситуацію з туберкульозом, у МОЗ вказують, що епідемія туберкульозу є надзвичайно інерційною системою у своїй реакції на навіть правильну і вчасну протидію епідемічним проявам. Тобто, регресія епідемії туберкульозу в Україні може бути відстрочена у часі на 5-6 років.
Крім того, є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини, насамперед: швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та туберкульоз із медикаментозною стійкістю до протитуберкульозних препаратів; вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення протитуберкульозних закладів та лабораторій; відсутність лабораторії, яка б у повному обсязі виконувала функції центральної лабораторії країни, і забезпечувала контроль за якістю діагностики туберкульозу; високий відсоток хворих, які переривають лікування (від 4,9 до 33%), що є однією з основних причин розвитку стійких до протитуберкульозних препаратів форм туберкульозу тощо.
