Зустріч російського президента Володимира Путіна та німецького канцлера Ангели Меркель мала мінімальний ефект. Путін досягнув тільки одного — продемонстрував оточуючим, що він не знаходиться у повній міжнародній ізоляції. Для внутрішнього вжитку в Росії це досить багато, але для зовнішнього — мало що дає.

Проглядаючи проросійський сегмент Фейсбуку, помітив одну показову річ: моментально з’явилися страшні, навіть панічні дописи про «повну зраду», «нас здали», «Європа з Путіним», «в нього ніякої блокади нема, його приймають на найвищому рівні у Берліні», «його приймають як друга в Австрії». Та насправді це більше видавання бажаного за дійсне. Навіть «Уси Пєскова» не дозволили собі аж так вже говорити, заявляючи про якусь перемогу, тому що насправді результати зустрічі виявилися більш скромними, ніж потрібно.

Але для російського внутрішнього вжитку демонстрація того, що Путін їздить скрізь, як хороший і шанований гість, свій ефект має. А в Україні таким чином намагаються посіяти паніку в певних колах.

Відео дня

Путін сам напрошувався на цей візит до Меркель. Від початку це була його ініціатива. Меркель попередньо вже з ним зустрічалася в Сочі, і тоді вони обговорили ніби все, що могли, і ні про що не домовилися

Проте давайте повернемося до реального стану справ. Путін сам напрошувався на цей візит до Меркель. Від початку це була його ініціатива. Меркель попередньо вже з ним зустрічалася в Сочі, і тоді вони обговорили ніби все, що могли, і ні про що не домовилися. І від нової зустрічі, як було зрозуміло, толку теж буде мало. Але Путін наполягав...

Меркель погодилася, але жорстко настояла на тому, що ця зустріч матиме статус робочого візиту, а не офіційного державного. Путін же добивався саме державного візиту, бо для нього це був би дуже великий демонстраційний факт прориву. Та йому в цьому відмовили.

Крім того, візит був зім’ятий до дуже дивної ситуації. Хто знає дипломатичну практику і протокол, розуміє, що взагалі-то так не робиться. Зустріч відбулася у вихідний день, увечері, фактично без постбрифінгу, лише з попередньою прес-конференцією. До того ж, пролунала попередня заява Меркель про те, що вона від цієї зустрічі нічого не очікує, але — далі стандартний набір — «з Росією все одно домовлятися треба, бо ми ж хочемо мати з нею нормальні відносини».

Путін зі свого боку теж зробив «укол» Меркель. У нас намагаються роздути з цього якусь конспірологію — мовляв, візит Путіна на весілля в Австрію, а потім — до Меркель, свідчить про об’єднання лідерів цих держав та створення трикутника Німеччина, Австрія, Росія. Насправді ж це був досить відвертий плювок в очі Меркель. Путін, таким чином, показав їй: «Ось я до тебе їду, але заскочу по дорозі, повертаючись додому після весілля». Ще й запізнився.

Це достатньо типово для російської дипломатії: якщо тобі демонструють певні образливі речі, але вже скасувати зустріч не можуть, ти можеш теж продемонструвати образу. От Путін і зробив для Меркель дуже неприємний сюрприз, зустрівшись із міністром закордонних справ Австрії, висуваницею Австрійської партії свободи.

Для Меркель це болісний момент, бо вона зі Східної Німеччини і ніколи не толерувала різних ультраправих утворень, особливо пов’язаних із нацизмом. Австрійська партія свободи заснована родичом міністра нацистського уряду Австрії. До того ж, ця партія ніколи навіть не приховує, що є спадкоємцем австрійсько-німецьких нацистів часів Другої світової війни.

Демонструвати особливу дружбу і любов з однією з представниць цієї політичної сили, а потім їхати до Меркель у Німеччину, де реваншизм є одним із найстрашніших звинувачень, це — відвертий ляпас. І Меркель мусила його проковтнути.

Результатів зустрічі Путіна і Меркель немає. Вони нульові

Ще один важливий і красномовний момент — відсутність вечірнього підсумкового брифінгу. Хоча це стало приводом для чуток про те, що Путін і Меркель таємно про щось домовлялися. Та ні! Коли хоча б якісь домовленості є, про них повідомляють журналістам.

Таким чином, результатів зустрічі Путіна і Меркель немає. Вони нульові.

Що стосується тем, які обговорювалися… Перед початком зустрічі Меркель демонстративно сповістила, що вона, зокрема, наполягатиме на розгляді теми прав людини. У Росії зараз якихось гучних ув’язнень російських громадян немає, тому йшлося про українських політв’язнів у російських тюрмах. Меркель пообіцяла Порошенку, з яким вона спілкувалася перед зустріччю з Путіним, що ця тема підніматиметься.

Також обговорювалося питання невиконання Росією Мінських домовленостей і тема про можливі механізми введення миротворців ООН. Меркель на попередньому брифінгу повідомляла, що цю тему вона підніме з Путіним.

Для Путіна ці теми були неприємні, але довелося проковтнути.

Також пролунала заява Меркель щодо «Північного потоку-2» — його запуск не повинен вплинути на статус України як транзитної держави. Це важливий момент, але чи буде для цього достатньо механізмів… Меркель вже не вперше говорить цю фразу.

Досить висока ймовірність того, що «Північний потік-2» може ніколи не запрацювати. Хоча, може, його й добудують. Але він стає дуже проблемним

У Росії це повністю політичний проект, а з німецького боку цим займається бізнес. Більше того, Меркель не може дати гарантій навіть своєму бізнесу, що вона захистить його від американських санкцій.

Тому досить висока ймовірність того, що «Північний потік-2» може ніколи не запрацювати. Хоча, може, його й добудують. Але він стає дуже проблемним. Тому Меркель все більше і більше пробує від нього дистанціюватися. Якщо «Північний потік-2» стане серйозною загрозою для безпеки України, тобто провокуватиме Росію на більш агресивні дії, Меркель хоче мати можливість сказати, що вона тут ні до чого, що не вона його проштовхувала, а це бізнесмени хотіли. А якщо вдарить по німецькому бізнесу, вона хоче мати змогу сказати: «А при чому тут я? Я попереджала: це бізнес, а з ним всяке буває».   

Російський президент нав’язував ще одну тему і ставив перед собою інше завдання — солідаризуватися з Меркель у війні проти Трампа. Тобто основне завдання Путіна на цій зустрічі могло полягати в тому, щоб вмовити Німеччину задіяти антиамериканську риторику, досягнути з нею домовленостей, аби разом виступити спільним фронтом, тобто щоб була взаємна солідарність.

Та, наскільки я можу судити, Путін дістав повну відмову. Меркель абсолютно не задоволена Трампом, його політикою і сьогоднішньою політикою США, вона цим обурюється, але принцип «ворог мого ворога — мій друг» там не діє. Західні європейські країни вже відійшли від такого одноклітинного розуміння політики.

Якщо йдеться про Путіна, він не може бути другом. Він може бути людиною, з якою в силу певних обставин доводиться підтримувати контакт. Тому антиамериканської домовленості між Німеччиною і Росією немає. Якихось домовленостей по Україні теж немає. Але, на превеликий жаль для нас, також немає і якихось просувань і результатів по справі Сенцова.

Отже, якщо Путін чогось і досягнув на цій зустрічі з Меркель, то лише для внутрішнього вжитку в Росії, не більше. Проте, на жаль, і Меркель нічого не досягла.

Тарас Чорновіл, політичний аналітик, експерт із питань міжнародної політики, колишній народний депутат України