Конфлікт з Угорщиною: досить «стріляти по деревах»

Ігар Тишкевич
16:08, 05 жовтня 2018
Політика
3156 0
Думка

Останні десять-п’ятнадцять років Угорщина послідовно проводить політику прив’язування етнічних угорців з інших держав до угорського державницького проекту. Політику, спрямовану на те, щоб ці етнічні угорці могли вільно навчатися та працювати в Угорщині. Адже Угорщина потерпає від демографічної кризи, а економіка розвивається і потребує працездатного населення. Для Угорщини важливі не тільки угорці України, а загалом етнічні угорці, що мешкають в інших державах зі спільним кордоном з Угорщиною. Крім того, безвіз не дає права українським громадянам вільно працевлаштовуватися в Угорщині, а угорський паспорт – дає.

Зауважу, що до своїх нинішніх позицій на Закарпатті Угорщина йшла кілька десятків років.  У 1991 році тоді ще УРСР підписала з Угорщиною Договір про дружбу, в якому наша молода дипломатія зробила одну, але ключову сьогодні, похибку. Написали, що Україна гарантує «свободу віровизнання та проведення релігійних обрядів національною мовою, а також освіту національною мовою». Забули прописати, що саме «релігійну освіту національною мовою...». У 1992 році Угорщина підписала Договір вже з незалежною Україною, в якому є окрема стаття про те, що Договір 1991 року залишається чинним. І Україна це підписала.

Йдучи дорогою до Асоціації з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання не погіршувати умови для національних меншин, не звертаючи увагу на стан освіти в місцях компактного проживання угорської меншини

Потім була економічна криза, під час якої в Угорщині не надто переймалися питаннями підтримки своєї меншини на Закарпатті. Але коли угорська економіка почала підійматися, питання актуалізувалися. Звісно, угорці зробили все, щоб школи в місцях компактного проживання угорської меншини перейшли на угорську мову. Зі свого боку Україна так і не випустила жодного підручника угорською мовою, відповідно до своєї навчальної програми. А якщо школа має угорську мову навчання і не має українських підручників, вона бере угорські. Це логічно. Тобто, в певний момент ми цілковито загубили контроль над сферою освіти в місцях компактного проживання угорської меншини.

Йдучи дорогою до Асоціації з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання не погіршувати умови для національних меншин, не звертаючи увагу на стан освіти в місцях компактного проживання угорської меншини. Коли ми приймали закон «Про освіту», угорська меншина потребувала консультацій та продовженого терміну імплементації мовної статті. На той момент офіційні особи України на це не пішли, закон прийняли – почався конфлікт. 

Таким чином, що маємо сьогодні? Вже зробили відкат на ті позиції, які угорці вимагали по мовному закону (терміни продовжено та інше). Угорці бачать слабкість України і тиснуть далі, щоб отримати більше вигоди з нинішньої ситуації.

Конфлікт полягає не в мові навчання в школах, не в видачі паспортів, а в тому, що угорці хочуть залучити працездатне населення, яке працює на їх економіку

І тепер навіть дійшло до загострення з консулами. Питання не в тому, що угорський консул роздавав паспорти (бо покарання за подвійне громадянство в Україні немає). А в тому, що працівники консульства схиляли громадян України порушувати закони України (вони ж не відмовилися від українського громадянства). Це неприйнятно з огляду на функції дипломата - дипломат не може агітувати за порушення законодавства держави, в якій він перебуває, виконує свої професійні обов'язки. Такі дії автоматично означають висилку цього дипломата, і це нормальна практика. І те, що Угорщина висилає нашого дипломата у відповідь - це також нормально. Це так звані дзеркальні дії. 

Але, зауважу, конфлікт полягає не в мові навчання в школах, не в видачі паспортів, а в тому, що угорці хочуть залучити працездатне населення, яке працює на їх економіку. При цьому, залишати пенсіонерів та непрацездатне населення як клопіт для української державної системи. Дуже просто і цинічно. Та, з точки зору національних угорських інтересів, цілковито нормальна позиція. Питання в тому, як відповідати Україні? 

Важливо зрозуміти, якщо ми будемо реагувати на зовнішні прояви конфлікту (мова навчання, роздача паспортів тощо) та на риторику, то ми не прийдемо до його вирішення. Це те саме, як на полюванні стріляти не в того, кого хочеш вполювати, а по деревах. Бо ще раз повторюю, мотивація – це люди, а не паспорти. Економіка, а не мова.

Так, нині є дипломатичний конфлікт. Але, щоб діяти далі, треба використовувати риторику самих угорців. 

Дуже простий приклад: згадаємо конфлікт навколо можливого відкриття військової бази в Береговому. Що ми казали, коли угорці почали виступати проти цього? – «Ми хочемо, ми можемо, ми маємо право...». З точки зору дискусій в конфліктних ситуаціях, це не раціонально. А можна було б сказати, наприклад: «Пане Сіярто, ви ж самі говорили, що військова база – це добра інвестиція та розвиток території». 

Я спеціально підіймав виступи Сіярто. Коли обговорювалась можливість відкрити військову базу НАТО в Угорщині, він зазначав, що військова база є не стільки військовим об’єктом, скільки інфраструктурний розвиток певної території. Адже це дороги, гроші (військові приїдуть з родинами, гроші витрачаються на місцях), робочі місця для місцевих.

Або, наприклад, вони кажуть, що дбають про доходи місцевого населення. Чудово, Україна також має дбати про добробут громадян України. В такому разі, ми можемо запропонувати, наприклад, спеціальні податкові умови для спільних угорсько-українських підприємств, які діють на цій території. Або на всіх прикордонних територіях можемо так зробити, якщо не хочемо виділяти одну територію.

Треба спробувати впливати на причину конфлікту, а не на його прояви

Угорщина хоче підтримувати свою економіку, потребує робочих рук – чудово! Але це не означає,  що спільні об’єкти мають бути виключно на території Угорщини. Наприклад, можемо розмістити частину об’єктів в Береговому, угорці матимуть податкові надходження та інше, проте також будуть розвивати місця компактного проживання етнічних угорців Закарпаття. Це тактика win-win -  виграє і Україна, і Угорщина.

Від таких пропозицій Угорщині буде дуже важко відмовитися. Однак, коли ми робимо такі пропозиції, то зазначаємо, що залишаємо за собою, наприклад, контроль за сферою освіти. Тобто, після перехідного періоду навчання буде за нашими програмами, за нашими нормами... Це один із варіантів, а їх дуже багато. 

Треба спробувати впливати на причину конфлікту, а не на його прояви. І якщо починається робота спільних робочих груп (це можна зробити і зараз), то в цьому процесі крок за кроком підходимо до посилення наших позицій. Якщо ж цей процес не починати, то до потужних позицій ніколи не дійдемо. Жодна країна у світі, яка не вчилася думати стратегічно, не досягала успіху. Ми не виключення. Або вчимося грати «в довгу», або будемо потерпати від поразок.

Ігар Тишкевич, експерт внутрішньої і зовнішньої політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter