Широко відоме правило: «краще пізно, ніж ніколи» доволі погано працює в міжнародній політиці. Та й у звичайному житті воно теж не часто себе виправдовує. Не випадково, відомий французький письменник і драматург Жан-Батист Поклен, більше відомий, як Мольєр, влучно казав: «Хто виграв час, той виграв усе».
В сучасних умовах швидких трансформацій у міжнародному політичному ландшафті, дипломатія стає справжнім мистецтвом моменту. Адже той, хто не реагує оперативно на очевидні зміни, дуже ризикує опинитися на узбіччі світової або регіональної політики.
Така небезпека постала й перед Україною, яка не спромоглася вчасно і правильно оцінити ті зміни, які відбуваються в Білорусі, а також передбачити їхні можливі наслідки.
Вже 10 серпня було видно, що драматичні події в сусідній з нами Білорусі наочно засвідчили – президентські вибори 9 серпня не можна назвати такими, що відповідали б усталеним демократичним стандартам.
Тому, прийняття аж 15 вересня Постанови Верховної Ради України, яка затвердила Заяву українського парламенту щодо ситуації в Республіці Білорусь, навряд чи можна назвати дуже швидкою реакцією. Розуміючи, що даний документ, ймовірно, став продуктом непростого компромісу, хотілось би, щоби подальше реагування Верховної Ради на те, що відбувається біля наших кордонів, було адекватним тим викликам, які стоять перед нашою державою у контексті протистояння агресивній Росії.
Відносини між офіційними Києвом і Мінськом вже виглядають зіпсованими, а біля наших кордонів виникло джерело нестабільності, яке становить загрозу національній безпеці.
Очевидно, згадана затримка була викликана тим, що Україна все ж таки досі не зайняла однозначної позиції щодо подій в Білорусі. Між тим, відносини між офіційними Києвом і Мінськом вже виглядають зіпсованими, а біля наших кордонів виникло джерело нестабільності, яке становить загрозу національній безпеці. Час на те, щоб оперативно запропонувати себе у якості можливого посередника в ситуації білоруського політичного протистояння, теж вірогідно втрачено (знову згадаємо про мистецтво використання моменту). Але така ідея, безсумнівно, заслуговує на належну увагу і обов’язково має бути у полі зору нашої дипломатичної служби.
сСам текст зазначеної Заяви Верховної Ради виглядає доволі гострим
Хоча сам текст зазначеної Заяви Верховної Ради виглядає доволі гострим, зокрема, засуджує «застосування надмірної сили й жорстокості з боку правоохоронних органів Білорусі», вимагає «звільнення всіх без винятку затриманих» і вважає «неприпустимим будь-які наміри залучити сили РФ та ОДКБ для врегулювання ситуації в Білорусі», після його прочитання залишається відчуття певної політичної незавершеності.
Зокрема, як один з варіантів виходу з ситуації, яка склалася, Верховна Рада України пропонує: «Нові вільні та демократичні вибори за участі незалежних міжнародних спостерігачів від провідних європейських інституцій». Це дійсно виглядає цілком слушним і логічним в умовах однозначного неприйняття переважною більшістю населення Білорусі оприлюднених результатів президентських виборів 9 серпня. Однак, що буде, якщо режим відкине таку пропозицію, не піде на нові вибори дійсно демократичного характеру і продовжить надалі жорстокі і масові репресії? Адже, судячи з усього, Мінськ сьогодні небезпідставно розраховує на усебічну підтримку з боку Москви. І саме з нею білоруський режим, вочевидь, шукатиме засоби, як придушити протести і зберегти владу.
Колишній Державний секретар США Дін Раск, який є автором багатьох цікавих визначень у зовнішній політиці, характеризуючи саме парламентську дипломатію, зазначав, що на завершення відповідних узгоджувальних процедур, мають слідувати формальні висновки, «звичайно висловлені в формі резолюції».
Тож, хотілось би сподіватись, що наш парламент й надалі не послаблятиме уваги до перебігу подій в Білорусі і вже сьогодні, поки не пізно, вивчатиме інформацію, збиратиме відповідні пропозиції і опрацьовуватиме вірогідні варіанти швидкого реагування на ймовірні сценарії розвитку ситуації у сусідній державі.
Олег Бєлоколос, голова правління «Майдан закордонних справ»
