Вчені наблизилися до розгадки таємниці, як квітковим рослинам Антарктики вдається виживати в екстремальних умовах.
"Йдеться про проєкт "Дослідження ролі ендофітних бактерій у підвищенні адаптивності антарктичних судинних рослин", яким керувала українська біологиня і полярниця Євгенія Прекрасна за підтримки EURIZON Fellowship", - повідомили у Національному антарктичному науковому центрі.
За словами вчених, в Антарктиці є два види квіткових (судинних) рослин: щучник антарктичний і перлинниця. Вони виживають та поширюються в умовах низьких температур і значного ультрафіолетового випромінювання. Вчених зацікавило, яку роль у виживанні рослин відігрівають бактерії, що мешкають всередині них.
Зокрема, науковці визначили набори генетичної інформації (геноми) деяких таких антарктичних бактерій та виявили гени, які сприяють зменшенню стресу, синтезу фітогормонів, а також покращенню живлення рослин.
За словами Прекрасної, науковцям вдалося з'ясувати, що часто ці симбіотичні бактерії покращують стан рослин за нижчих, більш стресових температур. За деяких умов бактерії активізували гени, що сприяють росту рослин, наприклад, синтезу трегалози чи триптофану. Відбувається цей процес безпосередньо всередині рослин.
"Щобільше, бактерії впливають на кількість вторинних метаболітів всередині рослин - фенолів, флавоноїдів чи глікозидів (органічні сполуки - УНІАН), які мають антиоксидантну функцію і так допомагають рослині долати стрес", - розповіли науковці.
Також встановлено, що деякі симбіотичні бактерії впливають на функціонування фотосинтетичного апарату рослин.
Вчені наголошують, що це дослідження зробило наукову спільноту ближчою до відкриття "суперсили" антарктичних рослин, яку в майбутньому можна буде використовувати на користь людства.
Як писав УНІАН, внутрішнє ядро Землі структурно змінюється, що впливає на тривалість доби. Висновки, зроблені співробітниками Університету Південної Каліфорнії, виявилися несподіваними навіть для вчених. Найімовірніша частина відкриття - взаємодія внутрішнього та зовнішнього ядер планети. Зокрема, встановлено, що поверхня внутрішнього ядра Землі зазнає структурних змін, та є не повністю твердим.
