Український дисидент і політик часів СРСР, співзасновник Української Гельсінської групи, політик і громадський діяч, народний депутат України, Герой України, письменник, автор «Акту проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 рік Левко Лук'яненко помер сьогодні, 7 липня, на 89-му році життя.
Він народився 24 серпня 1928 року в с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області.
З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук'яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя.
В1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 - вступив на юридичний факультет Московського університету. У 1954 році одружився. Вів активне громадське життя.
До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.
Після закінчення університету з 1958 працював штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, з 1959 — працівник адвокатури Глинянського району Львівської області. Тут він створив опозиційну по відношенню до радянської влади "Українську Робітничо-Селянську Спілку", яка виступала за конституційне відділення України від СРСР. За це в січні 1961 він виключається з КПРС і засуджується до розстрілу «за антирадянську агітацію і пропаганду». Однак вирок замінюється тюремним ув'язненням терміном на 15 років.
У 1976 Левко Лук'яненко вийшов на свободу і став одним із засновників Української гельсінської групи». У наступному році він був знову заарештований і засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання. У 1988 Левко Лук'яненко вийшов на свободу. Таким чином він провів 26 років свого життя в ув'язненні.
30.11.88 Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
30 березня 1990 Левко Лук'яненко був обраний 54,00 % голосів (при 8 претендентах) депутатом Верховної ради України від Залізничного (№ 196) виборчого округу.
29 квітня 1990 Левко Лук'яненко з групою своїх соратників створив Українську республіканську партію (УРП), головою якої він був обраний.
1 грудня 1991 р. він брав участь у президентських виборах. За нього проголосував 1 432 556 осіб (4,49 %).
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
27 березня 1994 Левко Лук'яненко був обраний 62,06 % голосів (при 5 претендентах) депутатом Верховної ради від Нововолинського (№ 68) виборчого округу.
На парламентських виборах 29 березня 1998 Левко Лук'яненко брав участь під номером 1 виборчого списку блоку партій «Національний фронт». Блок не подолав чотиривідсотковий бар'єр, і Левко Лук'яненко в парламент не пройшов.
4 листопада 2000 почесний голова УРП Левко Лук'яненко був обраний дійсним головою цієї партії.
З листопада 1993 до червня 1994 – голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 – почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю „Борцям за волю України ім Св. Володимира", почесною відзнакою Президента України. Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю..." (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), „У країні кленового листка“ (1998), численних статей.
16 червня 2007 вийшов з Верховної ради за власним бажанням. Помер в реанімації Київської лікарні.
