До цього часу Україна вже повинна була б стати успішною країною з середніми доходами. Але натомість вона серед найбільш бідних у Європі. Українці лише трохи багатші, ніж жителі Молдови.
З дня проголошення незалежності діаспора пильно з інтересом стежила за розвитком своєї історичної батьківщини. Після розпаду СРСР були великі очікування на те, що економічна стагнація, насаджена Україні комуністичною системою, лишиться у минулому. Зважаючи на багаті природні ресурси і людський потенціал, здавалося, що країна дуже швидко перетвориться на благополучну європейську державу.
Про це в статті для Atlantic Council пишуть професор Бізнес-школи Івері у Канаді Бейзіл Калимон і професор Карлтонського університету Олег Гаврилишин.
Читайте такожThe Economist: Корупція бере реванш в Україні, Румунії і Словаччині
Однак, поки інші країни, які позбулися «Залізної завіси» змогли суттєво покращити стандарти життя і інтегруватися з Європою, Україна продовжує жити в стагнації. Її стандарти життя, які колись не відрізнялися від ситуації в Польщі, Словаччині чи країнах Балтії, сильно відстали. На думку авторів, українська діаспора теж не без вини. Її погляди були помилковими і контпродуктивними, коли йшлося про необхідність рухати українську економіку вперед. Увага з 1991 року до тепер була головним чином зосереджена на екзистенційній загрозі, яку Росія становила для України. Ця загроза реальна і після Майдану вона вилилася у відкриту російську агресію, частинами якої стала анексія Криму і вторгнення на Донбас. Разом з тим, ігнорувалися ключові фактори, які заважали розвитку України, теж бути екзистенційними і не менш реальними.
Діаспора постійно «обстрілювалася» заявами про те, що «економічні реформи вимагають часу», а «прогрес був досягнутий». Правляча еліта України десятиліттями робила подібні заяви, щоб приховати масштабне привласнення багатства меншістю. Цей процес почався ще за першого президента Леоніда Кравчука, який дозволив «червоним диктаторам» провести внутрішню приватизацію. Все продовжилося в часи правління Леоніда Кучми, під чиїм крилом постали нинішні олігархи. Наступний президент Віктор Ющенко дуже мало зробив для змін, хоча провів кампанію під гаслом «Бандитам тюрми». Клептократія і некомпетентність досягти піку в часи президентства Віктора Януковича, який привласнив великі багатства ціною національної економіки.
Читайте такожКорупція в Україні залишається стабільною - Freedom House
«Нажаль, контроль над економікою з боку окремих людей продовжується і за Петра Порошенка, попри чудове гасло «Жити по-новому» і численні обіцянки побороти корупцію», - зауважують автори.
Впродовж всіх цих втрачених десятиліть українська діаспора була слухняною, поки окремі кола розграбовували українську економіку.
«Ми брали участь у нескінченних конференціях про «реформи», організованих новими елітами, які ж і блокували їх. Ми розважали місії функціонерів, які добре знали причини, через які інвестори надзвичайно неохоче підходили до вкладення капіталу. Ми лобіювали в іноземних урядах і інститутах надання підтримки, попри ризик привласнення коштів елітами. Ми закривали очі на очевидну економічну несправедливість в країні заради «стабільності» і марних надій на «суттєвий прогрес»», - пишуть автори.
А тим часом, сусідні країни ухвалили політичні підходи, які суттєво покращили життя їхніх громадян.
Читайте такожПосол ЄС розповів, хто в Україні заважає реалізації Угоди про асоціацію
Сьогодні в українській економіці домінують обмежені кола олігархів, які співпрацюють з правлячим істеблішментом. Економіка підірвана неефективністю і корупцією. Державні підприємства продовжують висмоктувати державний бюджет, збагачуючи тих, хто їх контролює. Монопольні практики досі присутні в багатьох секторах, а конкуренція обмежена. Регуляторні органи ухвалюють ціноутворення відповідно до потреб домінуючих бізнес-інтересів. Земельна реформа заблокована на користь аграрних магнатів. Навіть військовий бюджет розпорошується через корупцію в закупівлях. Реформування і очищення банківського сектору супроводжувалося масивним привласненням державних коштів власниками приватних банків.
Виборці не дурні. Як показують опитування, рейтинг підтримки уряду і президента вимірюється однозначними цифрами. Нажаль, недобросовісні політики користуються цією некомпетентністю, просуваючи популістичні політичні підходи замість справжніх реформ.
Боротьба з ендемічною корупцією повинна стати ключовою реформою, адже вона гальмує будь-який економічний прогрес. Потрібен справжній незалежний Антикорупційний суд. Переслідування антикорупційних активістів і атаки проти НАБУ потрібно зупинити теж.
Вибори президента і парламенту в 2019 році можуть стати шансом на зміни. Без нового лідера, готового проводити радикальні реформи і боротися з корупцією, будь-які інші зусилля з проведення економічних змін будуть підірвані. А життєздатність і незалежність України буде поставлена під загрозу.
