Українська металургія, яка десятиліттями була одним із базових секторів економіки, залишається важливим чинником макроекономічної стабільності навіть в умовах повномасштабної війни. До вторгнення гірничо-металургійний комплекс забезпечував понад 10% ВВП та третину товарного експорту країни, формуючи значну частину валютних надходжень і податкових платежів. Про це йдеться в матеріалі NV та The Economist.
У 2021 році внесок ГМК в економіку України становив 10,3% ВВП з урахуванням суміжних галузей і споживчих витрат працівників. Частка металургії в експорті товарів сягала майже 33%, або $22,2 млрд валютної виручки: підприємства галузі тоді сплатили близько $3,5 млрд податків і зборів.
Металургія фактично функціонувала як екосистема: сталь була базою для машинобудування, будівництва, енергетики та оборонної промисловості. До війни один працівник галузі створював робочі місця ще для чотирьох осіб у суміжних секторах, а кожен тринадцятий найманий працівник в Україні був пов’язаний з металургією. Галузь відігравала містоутворювальну роль у Запоріжжі, Дніпрі, Кривому Розі та Маріуполі. Зокрема, на Азовсталі працювало понад 10 тис. осіб, на ММК ім. Ілліча – близько 14 тис., на "АрселорМіттал Кривий Ріг" – майже 20 тис.
Після початку війни сектор зазнав значних втрат. Підприємства в Маріуполі, на які припадало близько 40% виробництва сталі, опинилися на окупованій території. Це призвело до втрати 40% експорту чавуну та близько 30% експорту прокату. За підсумками 2024 року внесок металургії скоротився до 7,2% ВВП, а експорт гірничо-металургійної продукції – до $6,4 млрд, або 15,4% товарного експорту. Податкові надходження від ГМК зменшилися до близько $1 млрд.
Попри втрати, галузь продовжує інвестувати. У 2024 році капітальні вкладення металургійних підприємств становили $650 млн, що дорівнює 18,3% усіх інвестицій у промисловість. Обсяг інвестицій зріс на 8,3% порівняно з 2023 роком. Зокрема, активи групи Метінвест у 2025 році спрямували кошти на проєкти енергонезалежності - будівництво газових електростанцій для стабільної роботи під час блекаутів.
Зараз металургія розглядається як матеріальна основа післявоєнної відбудови - від реконструкції інфраструктури до житлового будівництва. Вона забезпечує потреби оборонно-промислового комплексу, зокрема виробництво броньованих елементів, захисних конструкцій і інженерних споруд.
Окремим напрямом є інтеграція з європейським ринком. ЄС залишається основним напрямом експорту української сталі - близько 64% поставок. Але із 2026 року в Євросоюзі почне діяти Механізм прикордонного вуглецевого коригування (CBAM), що створює додаткові бар’єри для експорту. Рішення щодо можливих винятків або відстрочок для України наразі не ухвалене.
За прогнозами, у 2026 році виробництво сталі в Україні може зрости до 6,7–7 млн т проти 6,2 млн т за 10 місяців 2025 року. Близько 55% продукції й надалі експортуватиметься через обмежений внутрішній попит. Серед ключових стримувальних чинників експерти називають нестабільне енергопостачання, високу ціну електроенергії, логістичні тарифи, дефіцит кадрів і воєнні ризики.
Як відомо, за 5 років найбільші метпідприємства України сплатили податків і зборів на суму 190 млрд грн, або $6,2 млрд. За підсумками 2024 року сплата податків і зборів чотирьох металургійних компаній становила 1,6% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Але у разі зростання тарифів державних монополій та вантажного тарифу Укрзалізниці, бюджет ризикує втратити джерело прибутку, адже виробники почнуть закривати підприємства.
