Незважаючи на те, що Україна офіційно не визнала результатів президентських виборів у Білорусі, а контакти на вищому рівні заморожені, українські платники податків справно підтримують "кривавий режим" з власної кишені. Через підряди, які білоруські держкомпанії отримують на будівництво доріг в Україні, північному сусідові «капають» десятки мільярдів гривень «братньої допомоги». Більш того, у цілої галузі існує ризик потрапляння під штрафи від США за роботу з білоруським бізнесом.
5 мільярдів для режиму
Після сфальсифікованих виборів у Білорусі у офіційного Києва не було особливого простору для політичних маневрів. Логіка євроінтеграційних процесів підказала єдино правильний шлях: підтримати економічні та політичні санкції Євросоюзу проти чиновників і бізнесу північного сусіда. Тим не менш, в паралельній реальності Держказначейство продовжує фінансувати антидемократичний режим Олександра Лукашенка грошима українських платників податків через підряди білоруським держкомпаніям на будівництво, ремонт і реконструкцію доріг в Україні.
За даними системи Prozorro, тільки за останні 4 роки (з 2018 по 2021) три державних білоруських підприємства - ВАТ «ДСТ №2, м.Гомель», ВАТ «ДСТ №4, м. Брест» і ВАТ «СМТ №8» підписали з дорожніми службами України 42 договори на суму понад 5 млрд грн. Частина договорів будуть виконуватися в 2021 році.
Незважаючи на погіршення двосторонніх відносин, обсяги фінансування режиму "бацьки" тільки збільшуються. "ДСТ № 4" і зовсім увійшла в ТОП-20 переможців тендерів "Укравтодору" за 2020 рік.
При цьому білоруський бізнес не гребує участю в схемах "тролінгу" - блокування тендерних процедур через подачу завідомо неправомірних скарг, на час розгляду яких проведення закупівель заморожується. Також відомі випадки, коли білоруси стають фігурантами кримінальних справ про завищення цін закупівлі товарів і послуг на будівництві доріг. Але при цьому продовжують благополучно брати участь в тендерних закупівлях. Приклад - українсько-білоруське СП «Белавтодор-Україна» , в якому з білоруської сторони працюють державні будівельні трести, а з української - малозрозумілий посередник Геннадій Частяков, про якого багато писали ЗМІ.
Як влада для себе поєднує дві категорії - підсанкційні білоруські чиновники і невизнання легітимності вищої влади в сусідній країні з одного боку і фінансування цієї влади з кишені платників податків з іншого? Поки це питання без відповіді. Проте вже найближчим часом замислитися над доцільністю співпраці з білоруським бізнесом потрібно буде більшості українських дорожників, а не тільки державному «Укравтодору».
США повертають санкції
Справа в тому, що з 26 квітня можуть відновити свою дію санкції проти цілого ряду промислових підприємств Білорусі, зокрема, вони стосуватимуться комерційної організації "Білоруський нафтовий Торговий дім", концерну "Белнефтехим" і його американської філії, компаній "Белшина", "Гродно Азот", "Гродно Хімволокно", "Лакокраска", "Нафтан" і "Полоцьк Скловолокно". Проблема в тому, що «Белнефтехим» (Мозирський НПЗ) є одним з ключових постачальників в Україну бітуму, використовуваного для приготування асфальтобетонних сумішей.
У 2019 році, за даними Держстату, частка імпорту бітуму з Білорусі становила 77%, з Росії - 8,3%, на інші країни припало 15% поставок. За перший місяць 2021 частка Білорусі склала вже 99%. Для нашого північного сусіда Україна є ключовим ринком збуту бітуму та інших продуктів нафтопереробки. Тільки Мозирський НПЗ, за 11 місяців 2020 року, експортував в Україну 410 тис.т бітуму, збільшивши цей показник в 2 рази, в порівнянні з 2019 роком. В цілому ж, якщо в 2019 році імпорт становив приблизно 66% від споживання, а власне виробництво - 34%, то вже в 2020 році частка власного виробництва знизилася до 28%. Таким чином, ми зменшуємо обсяги власного виробництва бітуму, щоб купувати білоруський. При цьому, експерти вказують, що хоча білоруський бітум може бути дешевше на 10-30%, ніж інші аналоги, ця дешевизна прямо пропорційна зниженню якості, а значить - зменшенню терміну експлуатації доріг і значним втратам від їх руйнування і необхідності нових ремонтів в перспективі.
Таким чином, продовжуючи закуповувати продукцію у підсанкційних підприємств, українські дорожники і служби автодоріг, що віддають підряди білоруським державним фірмам, ставлять себе під пряму загрозу покарання за порушення санкцій США, оскільки мова йде про імпортні операції, які здійснюються в американських доларах. Юристи відзначають, що це загрожує ні багато ні мало штрафами від $250 тис. до 1 млн. за кожен факт порушення санкцій (покупки продукції підсанкційних бізнесів).
Без ефекту множення
Всі ці виклики не знімають і вже традиційних проблем, які несе за собою участь будь-яких іноземних компаній в дорожніх тендерах в Україні. Білоруські держпідприємства використовують дорожню техніку виключно з білоруською реєстрацією. На територію України вона потрапляє в режимі тимчасового ввезення. Це дозволяє отримувати конкурентну перевагу перед українськими учасниками, оскільки їм техніка обходиться мінімум на 25-30% дорожче через імпортні мита та податки. Аналіз списків працівників також показує, що абсолютна більшість з них, включаючи найпростіші дорожні спеціальності - це білоруси. Тобто податок на доходи буде також «вивезений» з України. Незважаючи на те, що білоруси в основному вказують в постачальниках українські асфальтові заводи, не варто забувати, що у вартості проектів від 50% до 60% припадає на асфальтобетонні суміші, які більш ніж на 70% залежать від імпортного бітуму, основним постачальником якого є Білорусь.
При такому підході держава не отримує головного ефекту від вкладень в дорожнє будівництво. За оцінками експертів, за класичною схемою не менше 60% інвестованих в дороги коштів повинні повертатися назад до бюджету через податки і зарплати. Більш того, теоретично повинні отримувати додатковий поштовх до розвитку суміжні галузі, а мультиплікаційний ефект для ВВП може становити від 2-3 до 7-8 доларів на кожен вкладений в дорожнє будівництво долар. Але у випадку з білоруськими - як і будь-якими іншими неукраїнськими - компаніями припускати, що 5 млрд грн., виграних на тендерах, перетворяться хоча б на 15 млрд грн. для економіки країни - не доводиться. Адже в їхніх пропозиціях немає місця українським працівникам, українським будматеріалам чи техніці. І тим більше - сплати всіх податків до українського бюджету. Зате є непряма підтримка "кривавого режиму" Олександра Лукашенка, якого Київ офіційно навіть не визнає президентом.
***
Деякий час назад окремі ЗМІ написали про те, що рідним дядьком глави «Укравтодору» Олександра Кубракова є нинішній міністр внутрішніх справ Білорусі Іван Кубраков. Мовляв, саме через таку спорідненість в Україні все більше контрактів на дорожнє будівництво віддають саме білорусам. В "Укравтодорі" тоді на таку качку не відреагували. Однак відсутність будь-якого опору вимиванню коштів українських платників податків на користь авторитарної влади Білорусі наводить на думки, що якщо не родинні, то як мінімум дружні корупційні зв'язки між чиновниками в Києві і Мінську все-таки мають місце.
Кирило Петренко
