Вінниччина втратила відомого краєзнавця, фольклориста, член Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреата Всеукраїнської літературно-фольклорної премії ім. Павла Чубинського, володаря ордену «За заслуги перед Батьківщиною» ІІІ ст.
Пан Володимир багато зробив добрих справ за життя, але найбільше доклав зусиль для популяризації імені свого земляка Устима Кармелюка. Так, завдяки краєзнавцю, село Головчинці, де народився знаменитий ватажок і де живе пан Вовкодав, тепер називається Кармалюкове. У цьому селі Володимир Петрович засновує двоповерховий музей ім. У. Кармалюка, по крупицях збираючи експонати з усього Радянського Союзу, Сибіру.
Наперекір радянській владі, яка ставила пам’ятники своєму вождю, він поставив пам’ятник Устиму в Летичеві, біля в’язниці, де перебував народний месник, та в рідному селі. А ще Володимир Петрович працюючи сільським фельдшером, збирав прислів’я та приказки, розповіді старих людей про голод, деталізуючи події й шукаючи відповіді, чому і хто шукав хліба по хатах односельців. Він зібрав більше двох тисяч народних пісень, понад дві тисячі прислів'їв, та приказок, кілька сотень загадок. Сорок записаних ним фольклорних творів увійшло до двотомника «Весільні пісні». Творчий доробок Володимира Вовкодава склав кілька авторських збірок: «Останній гайдамака», «Правда очі коле», «Людське око бачить глибоко», «Жмеринський край».
Як зазначив заступник голови обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олександр Роговий, „на таких людях тримається краєзнавство Вінниччини”.
Сам же Володимир Вовкодав за життя говорив, що дихає Україною, що вона для нього – понад усе: «Не знаю, хто твій Бог, а мій - це Україна!».
