Росія створює найбільш технічно складний бойовий літак в своїй історії, який повинен замінити одразу три типи машин: Ту-22М, Ту-95 та Ту-160. Втім, незважаючи на масштабні плани, поки що проект походить на бездонний колодязь, де безслідно пропадають російські мільярди.
Минулого тижня, після довгої перерви, в РФ знову згадали про стратегічний бомбардувальник нового покоління, відомий під назвою Перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації (ПАК ДА).
На цей раз обійшлося без гучних заяв та погроз "стерти НАТО у попіл": спеціалісти лише систематизували те, що відомо про майбутній (якщо його таки коли-небудь побачить світ) літак.
Ймовірні характеристики ПАК ДА виглядають так:
- Екіпаж – 4 особи.
- Максимальна злітна маса – 145 т;
- Корисне навантаження – 35 т;
- Дальність польоту – до 15 тис. км;
- Максимальна швидкість – велика дозвукова;
- Крейсерська швидкість – 800 км/год;
- Практична стеля – 20 тис. м;
- Двигун – два вироби НК32-02;
- Озброєння – крилаті ракети Х-БД (до 12), гіперзвукові Х-95, ракети класу "повітря-повітря".
Відомо, що літак створюють з оглядкою на американські стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit та B-21 Raider. Отже, він буде малопомітним та побудованим за аеродинамічною схемою літаюче крило.
При виборі такої схеми роль зредукованого фюзеляжу грає крило, що несе всі агрегати, екіпаж і корисне навантаження. Тобто літак стає схожим на морського ската – гарною ілюстрацією буде згаданий вище B-2.
З одного боку, така форма легко оптимізується для зменшення радіолокаційної помітності, з іншого – робить літак відносно нестійким у польоті (саме тому раніше ця схема не набула масового поширення). Останнє частково вирішує електродистанційна система управління, яка дозволяє автоматично підтримувати прямолінійний політ.
Іншими словами, росіяни пішли перевіреним шляхом, відмовившись від створення "вундерваффе", яке повинно перевершувати все і вся. Це вірний крок, враховуюче те, що самі по собі льотні характеристики вже не є для бомбардувальника вирішальними. Це зумовлено як стрімким розвитком зенітних ракет, так і появою нового озброєння класу "повітря-повітря".
Та якщо концепція, у теорії, є вірною, то що не так з ПАК ДА? Кажучи коротко, все. Адже важлива не стільки задумка, скільки можливість її реалізувати.
Вочевидь, в основу проекту ПАК ДА поклали принцип малої помітності, тобто технологію стелс. В самій цій технології немає нічого нового: перший повноцінний серійний стелс – американський F-117 Nighthawk – почали експлуатувати ще у 1983-му, тобто 40 років тому. Однак це якщо казати про Сполучені Штати.
Якщо ж говорити про СРСР та його правонаступницю РФ, то їм за всі ці роки так і не вдалось запустити в повноцінну серію жодної такої машини. Єдиний російський винищувач-"невидимку", Су-57, побудували у мізерній кількості близько 15 одиниць, з яких "серійними" є лише кілька.
Ще більш важливим є те, що "Сушка" не є повноцінним стелсом: в плані радіолокаційної помітності її можна порівняти з європейськими винищувачами покоління 4++, такими як Dassault Rafale або Eurofighter Typhoon. Тобто літаками, які мають знижену помітність, не претендуючи при цьому на лаври F-22 або F-35 (тобто, справжніх стелсів).
Але це лише верхівка айсберга, адже труднощі програми ПАК ДА набагато системніші і не обмежуються питаннями малої радіолокаційної помітності.
Відомо, наприклад, що бомбардувальник хочуть серійно виробляти на Казанському авіазаводі імені Горбунова, який вважають одним з найбільш проблемних підприємств російського ОПК.
Краще всього ситуацію описують самі росіяни.
"Казанський авіазавод мав повстати з попелу. Насправді він, надриваючи жили, піднімає у небо один новий літак", – писав веб-ресурс БИЗНЕС Online у матеріалі за 2020-й.
Мова йшла про головну гордість росіян – стратегічний бомбардувальник Ту-160, який у модернізованому варіанті отримав назву Ту-160М. Незважаючи на гучні заяви про серійне виробництво, за багато років росіянам це зробити так і не вдалось.
При цьому "Тушка" виявилася новою лише на папері, адже, як потім з'ясувалося, її побудували із фрагментів, які дісталися у спадок від СРСР.
Фігурували дані і про "повністю новий" Ту-160М, однак вони були вкрай суперечливі. Тож зараз можна казати, максимум, про кілька умовно нових (модернізованих) бомбардувальників, які доповнили приблизно 10+ раніше побудованих Ту-160.
Нарешті, існує третя проблема, що тісно пов'язана з другою. Це ціна безпосередньо самого літака.
Як ми зрозуміли, ПАК ДА буде свого роду аналогом американського B-2. А як відомо, ціна одного такого бомбардувальника перевищує 2 млрд доларів, що робить його найдорожчим бойовим літаком у світі.
Американці можуть собі це дозволити (хоча загалом вони побудували лише 21 бомбардувальник B-2), а ось щодо інших країн – велике питання.
Скоріш за все, запуск в серію стелс-бомбардувальника зможе "потягнути" Китай. Можливо, в майбутньому ще один літак буде створений конгломератом країн – як у випадку з винищувачами шостого покоління, деякі з яких розробляються спільними зусиллями держав.
А ось для РФ такі витрати не виглядають розумною мірою, навіть попри те, що їхній основний стратегічний бомбардувальник – Ту-95 – скоро відзначить свій 70-літній ювілей. Тим паче, що у Москви зараз є набагато важливіші статті видатків, зокрема, виробництво танків, бронетранспортерів та БМП, які потрібні їм на фронті.
Загалом вимальовується досить показова картина. Російський ОПК здатен виготовляти модернізовані радянські зразки, навіть якщо вони дорогі та дуже складні у технічному плані. Якщо казати про авіацію, то ті ж Су-34, Су-35С та Су-30СМ (всі вони є модифікованими версіями старого Су-27) Кремль виготовляє десятками.
Однак коли мова йде про нові розробки, то тут оборонка РФ впадає у "ступор". Окрім історії з Су-57, можна згадати провал "Армати", "Бумеранга", "Курганця-25", а також давно забуті усіма есмінець "Лідер", авіаносець нового покоління та швидкісний бойовий вертоліт на заміну Мі-28 та Ка-52.
Немає жодних підстав сумніватися у тому, що ПАК ДА поповнить цей сумний для Росії список. Тому Москва й надалі покладатиметься на радянські бомбардувальники, навіть якщо вони будуть виходити з ладу і падати, як це іноді буває з Ту-22М3.
Ілля Ведмеденко
