З часів падіння Берлінської стіни в 1989 році кількість нових стін на кордонах у світі зросла з 15 до 70. Нерозв’язані конфлікти, глобальна війна проти тероризму, популістські заклики «взяти наші кордони під контроль» дали поштовх появі бетонних споруд, бар’єрів і парканів з колючим дротом.
Стіни на кордонах лишаються переконливим візуальним символом не залежно від того, чи реально вони не дозволяють людям потрапити в країну. Але що вони символізують насправді? Про це пише професор міжнародних відносин Вірджинської політехніки Жерар Тоаль на сторінках Washington Post.
Читайте такожТрамп назвав переваги сталевої стіни перед бетонною на кордоні з Мексикою
На його думку, прикордонна стіна – це матеріальне проголошення влади і контролю. Як сказав один вчений, такі споруди «змушують нас помилково сприймати їхню висоту і міцність як показник суверенітету, безпеки і стабільності, це лінія, яка відділяє умовних нас від умовних їх». Бажання накреслити таку лінію притаманне політикам-популістам, таким як Дональд Трамп.
Але прикордонні стіни – це також насильницькі нав’язування для тих, чиї життя вони порушують і обмежують чи чию власність вони ділять. Бетон і колючий дріт можуть означати державну тиранію. Зрештою, символом Холодної війни для Європи стала Залізна завіса і Берлінська стіна. Прикордонні стіни визначають географічні межі «вільного світу». Варто пригадати видатні слова Рональда Рейгана, якими у Берліні в червні 1987 року він кидав виклик лідерам СРСР: «Пане Горбачов, поваліть цю стіну».
Автор зауважує, що у Грузії широко засуджені проекти з побудови бар’єрів можуть послужити хорошою ілюстрацією того, що стіни означають сьогодні в геополітиці. Він нагадує про те, як в 2008 році Росія розв’язала п’ятиденну війну проти сусідньої кавказької країни. Після цього Москва визнала незалежність так званих «республік» в Абхазії і Південній Осетії. Обидва грузинські регіони перетворилися на російські анклави з російськими військовими базами.
Читайте такожМоделі "cтіни Трампа" перевірять на міцність кувалдами і факелами (фото)
Через рік після війни прикордонних Росії і самопроголошеної «республіки» Південної Осетії почали будувати паркан, щоб накреслити те, що вони вважали «міжнародним кордоном» з Грузією. Чиновники Євросоюзу, які входять в моніторингову місію після війни, вигадали слово «кордонізація», щоб описати побудову фізичних бар’єрів на лінії розмежування регіонів заради імітації кордонів. Таким чином, люди і регіони Грузії були фізично розділені. Щоденна мобільність обмежена. Місцеві мешканці були відрізані від своїх городів, від шкіл і цвинтарів. Паркани, колючий дріт, блокпости і траншеї покривають 60 кілометрів з 391 кілометра адміністративної межі Південної Осетії. Решта 230 кілометрів і так пролягають через гори.
Так звана «кордонізація» швидко увійшла в політичне життя. Президент Грузії Михеїл Саакашвілі на тлі протестів у 2009 році вирішив використати це поняття, щоб схилити виборців на свій бік. Він вигадав яскраву фразу: «Ворог стоїть за 40 кілометрів», - маючи на увазі відстань від Тбілісі до Південної Осетії. Так він хотів сфокусувати внутрішню політику на проблемі російської агресії на кордоні.
Але нічого не вдалося. Партія Саакашвілі «Об’єднаний національний рух» програла на парламентських виборах у 2012 році. Однак, Саакашвілі продовжив використовувати проблему в політичній стратегії, використовуючи фрази про «повзучу окупацію» і «повзучу анексію». Перед президентськими виборами в жовтні 2013 року він зробив телевізійне звернення на тлі паркану на так званому «кордоні».
Читайте такожWashington Post: Захід досі не виніс головний урок з війн Росії проти України і Грузії
«За мною ви бачите цю ганебну завісу», - сказав він. Однак, кампанія, яка опиралася на загрозі від «ворога біля воріт», знову провалилася. І Саакашвілі програв на виборах.
Разом з тим, грузинські політики змогли успішно використати проблему «кордонізації» для привернення міжнародної уваги до Грузії, яка стала жертвою агресії Росії. Приміром, подвір’я одного грузинського фермера після війни було розділене російськими прикордонниками за допомогою колючого дроту. Його власність стала одним із місць, яке дуже часто відвідували іноземні дипломати і лідери. За останні п’ять років з фермером говорили президенти Естонії, Латвії, України і Словаччини, а також командири НАТО, генерали США і аж три американські сенатори.
Автор зауважує, що співіснування всіх сучасних прикордонних стін і політики дуже різне. І це зовсім інше питання. Однак, одне можна сказати напевне. Політики бачать непереборний символ у прикордонних стінах.
