Памʼятаєте радянський мультфільм, де ведмедик вирішив створити власну країну, в якій усі мали вітатися словом "Трям" і літали в хмарах на білокрилих конячках? Судячи з того, що зараз твориться в американському політикумі, він міг би дати фору "Сімпсонам" з їхніми передбаченнями.
Ви вже мабуть чули, що конгресвумен Клаудія Тенні нещодавно внесла пропозицію зробити 14 червня офіційним святом на честь дня народження найвеличнішого президента Дональда Трампа, поєднавши його з Днем національного прапора. Також подейкують, ще під час першої каденції Дональд дав доручення спроектувати, як би виглядало його погруддя на горі Рашмор - поруч із Батьками-засновниками американської нації.
Тож до офіційного вітання словом "Трямп" — уже зовсім близько.
Втім, якщо ви пригадаєте згаданий мультфільм, справжнім мозковим центром в ньому був не галасливий ведмедик, а тихий інтроверт їжачок, який усім там заправляв. У титрах це приховали, але тепер ми знаємо — його звати Пітер Тіль. За версією конспірологів, саме він стояв за спинами дослідників із Heritage Foundation, коли вони писали Mandate for Leadership (Project 2025), і саме він сьогодні смикає за ниточки у Білому домі. Але давайте по-порядку…
Після перших кроків і кадрових призначень в адміністрації нового (старого) американського президента, багато міжнародних політичних обсерваторів згадали і про "PayPal-мафію", яку журнал Fortune "викрив" ще в 2007 році, і про нових антидемократичних філософів, яких видання Politico запідозрило у формуванні світогляду нинішніх американських еліт.
Один із них — Кертіс Ярвін (псевдонім Менціус Молдбаг). Він не політик і не професор, а просто блогер із філософською освітою. Ярвін стверджує, що демократія — це велика ілюзія. Голосування, на його думку, — це як уболівання за футбольну команду: "Дає відчуття значущості, але ніяк не впливає на результат". Справжні рішення ухвалюють еліти. Завжди. "То чому б відразу не віддати владу тим, хто насправді керує?".
Ще радикальніше мислить Нік Ленд — британський філософ, якого називають батьком "темного просвітництва" або неореакціонізму (NRx). Його головна ідея — пришвидшення (акселераціонізм). Він вважає, що технології, капіталізм і штучний інтелект треба не стримувати, а навпаки — розігнати до максимуму. Навіть якщо це зруйнує все, що не встигає за темпом — демократію, університети, ЗМІ, уряди.
Ось ці два філософи і задають ідеологічний тон новому поколінню правих технократів. Вони не вірять у "владу народу", бо вбачають у народі ризик — популізм, повільність, неефективність. А от у приватному капіталі — майбутнє: технологічне, швидке, без емоцій і зайвих питань. Їхня мрія — мережева монархія. Де президент — це CEO, уряд — executive board, закони — операційні протоколи, а громадяни — акціонери. Або бета-тестери.
Ви вже, мабуть, здогадалися, хто головний спонсор цих ідей? Правильно — Пітер Тіль. Він не просто їх поділяє — він їх сам продукує і приводить до влади людей, які починають усе це втілювати в життя.
Ще в 2009 році Тіль відверто заявив: "Я більше не вірю, що свобода і демократія сумісні". Ще казав, що вибори — це пастка, де переможцем стає не найкращий, а найшумніший. Що універсальне виборче право, соцдопомога, ідеї рівності — це інструменти, які гальмують прогрес. Його логіка проста — якщо 51% виборців не розуміє, як працює державний апарат, або штучний інтелект, вони не мають права вирішувати, хто ним керуватиме.
Демократія як механізм дає масам право блокувати складні рішення. А отже, її треба обійти або зламати. Чим згадані люди, власне, й займаються…
Один із ключових гравців у цій партії — Джеймс Девід Венс. Колишній морпіх, автор книжки про білу Америку, а тепер — віцепрезидент США. Венс — не випадковий політик. Це проєкт, який Тіль вирощував роками — підтримував його ще зі студентських часів, фінансував кампанії, формував кар’єрну траєкторію. Сьогодні Венс несе ідеологію Тіля у владу, цілеспрямовано розмиваючи межу між бізнесом і державою.
Ще одна вагома фігура — Девід Сакс, колишній директор PayPal, тепер відповідальний за штучний інтелект і криптовалюти у Вашингтоні. Саме Сакс активно впроваджує цифрові технології у державне управління, роблячи його швидким, ефективним і бездушним. Він втілює бачення Тіля, коли держава працює як ідеально налаштований стартап, керований алгоритмами і штучним інтелектом.
Джим О’Нілл, колишній керівник фонду Тіля, тепер разом з Робертом Кеннеді відповідає за охорону здоров’я в США. Його завдання — зламати традиційну систему охорони здоров'я, перетворити її на ринок експериментів, швидких рішень і мінімальних регуляцій. Для Тіля це - ідеальний тест на його ідеологію: якщо це спрацює в медицині, значить, спрацює всюди…
Як бачимо, замість політиків до влади приходять бізнесмени і топ-менеджери. Люди, які мислять прибутком, ефективністю і швидкістю.
А поки одні ламають стару державу зсередини, інші будують нову — з нуля. Паралельно з політикою Тіль інвестує в створення нових форм спільнот і через фонд Pronomos фінансує проєкти автономних міст. Його партнер Патрі Фрідман (онук славнозвісного Мілтона) скуповує землю, розробляє інфраструктуру і створює цифрові юрисдикції — автономні міста-держави, де мешканці не мають виборчих прав у звичному розумінні, але мають частки-акції в цьому місті.
Ще один союзник Пітера Тіля — Баладжі Шрінівасан (колишній CЕO Coinbase) розробив концепцію Network State — цифрової держави, яка починається з онлайн-спільноти, має свою економіку, кодекс і поступово перетворюється на фізичну юрисдикцію. У своїй однойменній книзі "Мережева держава" він описує, як цифрові спільноти можуть стати повноцінними альтернативами суспільного устрою і бачить майбутнє у формах, де white paper замінює конституцію, а блокчейн — виборчу систему.
Чи вдасться цій купці фріків (а, може, геніїв) реалізувати задумане? Поки сказати важко. Однак, наслідки цієї стратегії вже очевидні — стара демократія тріщить по швах, довіра до інституцій близька до нуля, вибори перетворилися на шоу, а влада переходить до рук технологічних корпорацій та приватних інвесторів. Світ стає схожим на гігантський венчурний фонд, який керується логікою: "Якщо працює — масштабуй. Якщо заважає — відрубай". Що вони зараз, власне, й роблять.
До речі, в цій парадигмі навіть трохи шкода Маска. У новій техноеліті йому відвели роль прораба — генія на побігеньках, який ламає бюрократичні стіни, будує інфраструктуру, запускає супутники і створює видимість великого прориву. Поки "арії" пишуть сценарій майбутнього… Адже ці новітні "арійці", схоже, дотримуються принципу: "Ти, звичайно, можеш вийти з Африки, але Африка ніколи не вийде з тебе, тому твоя доля — виконувати чорну роботу".
Звісно, Ілон це все чудово розуміє. Але питання в тому, скільки ще він витримає в ролі громовідводу для народного гніву, і що буде робити далі. Дійсно втече на Марс, чи на якомусь етапі переверне дошку і почне власну гру? А, може, вже почав?
Андрій Масло, засновник Investudio, ризик-менеджер, інвестиційний радник
