Сьогодні виповнюється 34 роки з дня одного з масових вбивств, скоєних колишнім СРСР в одній з його країн-членів. У ніч з 19 на 20 січня 1990 року в ряді міст Азербайджану, особливо в столиці Баку, послані за наказом Москви частини радянської армії вчинили криваві розправи над мирним населенням. "Причиною" став протест азербайджанців проти несправедливої позиції Москви щодо незаконних домагань вірмен на Карабах. Ця подія увійшла в історію як "Кривавий січень", черговий кривавий і ганебний акт Кремля.
Тієї ночі, за наказом Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова, в Баку і кілька регіонів Азербайджану увійшли війська Міністерства оборони СРСР, Комітету державної безпеки і МВС. Місцеве мирне населення піддалося обстрілу з важкої техніки і різних видів зброї. Все закінчилося масовим вбивством.
Окупація Баку великим контингентом спецпризначенців радянської армії супроводжувалася особливою жорстокістю і безпрецедентним звірством. До оголошення населенню інформації про запровадження надзвичайного стану, радянські військовослужбовці безжально вбили 82 людини і смертельно поранили 20 осіб. Після оголошення надзвичайного стану в Баку за кілька днів було вбито 21 людину. Більшість з них були розстріляні солдатами, які увірвалися в їхні будинки, або загинули в результаті обстрілу будинків з вулиці.
Окупація Баку великим контингентом спецпризначенців радянської армії супроводжувалася особливою жорстокістю і безпрецедентним звірством
Ще вісім людей загинули в регіонах і містах, де надзвичайний стан взагалі не було оголошено, - в Нефтчале 25 січня і в Ленкорані 26 січня.
В результаті незаконного введення військ за наказом Москви, в Баку і регіонах була вбита 131 людина, отримали поранення 744 людини. Серед загиблих були жінки, діти і люди похилого віку, а також співробітники швидкої допомоги і місцеві міліціонери. Незаконне введення військ також супроводжувалося масовими арештами мирного населення.
Однак, попри це, радянське керівництво не змогло зламати прагнення азербайджанців до незалежності. Напередодні цієї різанини і після неї Народний фронт, який виступав за незалежність Азербайджану, зібрав більше прихильників і вивів визвольний рух на новий етап.
Радянський уряд використовував цю ситуацію як привід - спробував продовжити режим надзвичайного стану. Але ці спроби виявилися марними. Народ побачив справжнє обличчя Кремля, почуття страху перед каральною машиною зникло, а свобода і незалежність стали найважливішою метою. Москва не витримала прагнення до свободи народів, які боролися за незалежність - азербайджанців, грузинів, прибалтів та інших. Через рік імперію під назвою СРСР відправили на кладовище історії…
На жаль, попри розпад імперії, винні в масових вбивствах, які вона викликала, залишилися безкарними. Тільки в 1993 році загальнонаціональним лідером азербайджанців Гейдаром Алієвим були зроблені серйозні кроки для того, щоб дати правову оцінку цьому та іншим масовим вбивствам, скоєним проти азербайджанців.
Москва не витримала прагнення до свободи народів, які боролися за незалежність
Політика повного відновлення територіальної цілісності Азербайджану, проведена Гейдаром Алієвим, а потім президентом Ільхамом Алієвим, через 30 років, стала свого роду помстою за загиблих в цій різанині азербайджанців.
Сценарій розправ над народами, які відстоювали свободу в нашій географії, продовжився і в інших країнах, оскільки міжнародне співтовариство, яке називало СРСР тоталітарною державою і комуністичною диктатурою, не було зацікавлене в покаранні злочинців після розпаду цієї держави. Боротьба за звільнення від тоталітарного режиму, трагедії, вчинені на цьому шляху, ніби були для них виставою.
Така безкарність призвела до того, що "ентузіазм" до окупації в Кремлі, у російських наступників радянських вождів, ще більше зріс. Факти штучно інспірованого Москвою сепаратизму і посягань на суверенітет, що почалися в карабаському регіоні Азербайджану, а також в Грузії, Придністров'ї в Молдові, і тривають сьогодні в Україні, є саме результатом цього.
На жаль, мовчання цивілізованого демократичного світового співтовариства коштує крові народів, які кожен день борються за свободу. Сьогодні ми - живі свідки цього в Україні. Народ України просто хоче свободи і суверенітету своєї країни. Ігнорування цього бажання незабаром призведе до того, що масові вбивства досягнуть Західної Європи.
Суверенні права незалежних країн і боротьба за них не повинні бути виставою чи політичними іграми світової спільноти. Якщо мир і розвиток справді є головною метою, нації та держави, що борються, слід підтримувати, а право на суверенітет поважати. В іншому разі, якщо світ продовжить байдуже дивитися "спектакль", як 30 років тому, ці ігри виявляться настільки ж небезпечними, як гра з вогнем.
Мубаріз Асланов, спеціальний кореспондент ІА Report.az і BakuTV
