В ці дні у Києві у Жовтневому плаці проходить тринадцятий з’їзд суддів України. Служителі Феміди мають обрати суддю Конституційного суду за своєю квотою, двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та вирішити ще низку організаційних і кадрових питань. Однак мова не про це.

Перший день з’їзду судді присвятили, в основному, виступам на загальні теми. І всі, буквально всі - від голови Верховного суду Ярослава Романюка, до судді «уездного города №» - тільки й робили, що скаржились на свою гірку долю, на «безпрецедентний тиск» і «несправедливе ставлення преси й громадськості» до найпрофесійніших, найчесніших у світі українських суддів. Винними у сирітській суддівській долі були названі всі – від президента і депутатів парламенту та Міністерства юстиції, до журналістів, які дезінформують суспільство, приховуючи правду про надзвичайну звитяжність і жертовність служителів Феміди.

Жоден з суддів навіть думки не припустив, що, можливо, корінь проблеми у самих представниках суддівської гілки влади.

Не було сказано ні слова про «подвиги» суддів під час Революції гідності, про те, що, можливо, і в їх рядах є хоча б поодинокі негідники. Ні. На думку самих суддів, вони - абсолют, річ у собі, альфа та омега гармонії буття, оточені звідусіль деструктивним хаосом.

Окремого слова заслуговують виступи кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії та КСУ. Ці панове зі сцени Жовтневого першим ділом запевняли колег у залі, що оберіть, мовляв, мене, а я вже віддячу – не дам вас нікому образити! І лише один з претендентів на крісло у суді на вулиці Жилянській (не будемо називати його прізвище, щоб не отримати звинувачення в рекламі) спромігся сказати, що не ставить завданням захищати суддів, а боронитиме Конституцію у Конституційному суді.

«Променем світла у темному царстві» став у перший день з’їзду лише виступ адвоката «Автомайдану» Романа Маселка. Правник, зокрема, нагадав делегатам, що до нині не покараний жоден з понад сотні суддів, які відбирали посвідчення в учасників Революції гідності за поїздки до Межигір’я. Натомість, деякі з них, такі як судді Печерського суду Києва Віктор Кицюк та Оксана Царевич, навіть обрані делегатами з’їзду і присутні в залі. Він закликав суддів не боятися, свідчити про тиск на себе - чи то колишній, під час Майдану, чи вже нинішній (про який весь день говорили судді). В решті решт, один з названих адвокатом суддя - Голова Апеляційного суду Черкаської області Володимир Бабенко – не витримав, вибіг на сцену і став ображено вигукувати, як автомайданівці хотіли його вбити, а до його автівки хтось прив’язав гранату. На цьому адвокат Маселко пішов зі сцени під незадоволений гул залу, суддя зірвав оплески…

Цей з’їзд наочно продемонстрував, що суддівська каста категорично відмовляється навіть від косметичних змін системи.

Серед служителів Феміди, в середині суддівської спільноти, відсутні хоча б якісь рухи у напрямку можливого реформування. Лише глуха агресивна оборона: не смійте, смертні, нас чіпати. Ми – боги! А ще відчувається страх. Страх за своє майбутнє, у якому, з огляду на промови суддів, вони не зовсім впевнені. І, можливо, їхній страх – це поки що єдина наша надія на справедливий український суд у майбутньому.

Дмитро Хилюк