Чому в Україні не з'явився військовий диктатор?

11:41, 25 червня 2008
Різне
1376 0

За дивним збігом обставин в Україні, яка володіє величезною армією і численними силовими структурами, поки ніхто не заявив про себе як претендента на роль «шароварного Піночета». Чи то ментальність грає свою роль, чи то становище Збройних Сил...

За дивним збігом обставин в Україні, яка володіє величезною армією і численними силовими структурами, поки ніхто не заявив про себе як претендента на роль «шароварного Піночета». Чи то ментальність грає свою роль, чи то становище Збройних Сил...

Пора констатувати: конституційні зміни, які набули чинності 1 січня 2006 року не відповідають потенціалу вітчизняних політичних партій. Вибори за закритими списками в міські, обласні ради і Верховну Раду перетворили політичне життя на театр абсурду. Практично вихолощено потенціал підсилення українських партій - далеко не всі успішні депутати-мажоритарщики знайшли себе в лавах політичних сил, де вимагають «держать равнение, даже целуясь». Сьогодні доля виборчого закону залежить від Партії регіонів і БЮТ - без участі однієї з цих політичних сил реформування правил обрання парламенту не реальне. Зрозуміло, що і Віктор Федорович, і Юлія Володимирівна зацікавлені в керованості своїх політичних проектів, які деколи існують у форматі фан-клубу. Проте лідерам громадської довіри варто думати хоча б на крок вперед і робити поправку на непередбачуваність нашого виборця, стомленого розгардіяшем на Печерських пагорбах. Закриті списки не дозволяють партіям розвивати власний потенціал, гальмують їх розвиток, і їх керівники повинні розуміти всю небезпеку збереження такої виборчої моделі.

Ситуація, що склалася в парламенті і навколо нього, повинна змусити понервуватися генералів і маршалів української економіки. Їм потрібна визначеність і стабільність, інакше численні рейтинги, що видаються на-гора українськими і іноземними фінансовими виданнями, можуть відразу луснути, наче мильна бульбашка. Центр столиці з розташованими у ньому адміністративними будівлями давно перетворився на автономію куди там Криму - з власними законами і правилами гри, небажанням реагувати на запити співгромадян і об`єктивні економічні потреби. До речі, про автономії: центральна влада реально випустила АРК із зони своєї підвищеної уваги. Тим часом, в контексті загострення російсько-українських відносин Крим може стати локальною, але від того не менш жаркою гарячою точкою. Занадто проблем на півострові накопичилося, дуже активними стали зовнішні сили, що мають власні види на кримські перспективи.

Неефективність нинішньої моделі парламентсько-президентської республіки, де правлять бал харизматична Тимошенко і занадто пасивний як на лідера опозиції Янукович, примушує задуматися над новими моделями політичної системи. Посилення парламентської складової, безумовно, вигідне лідерові БЮТ. Вона сповнена упевненості, що зможе раз у раз знаходити ключики до серця виборця... Мабуть, в останню мить задумалися над цим і «регіонали», які мало не стали партнерами БЮТ у реформуванні Конституції.

Разом з цим теза про «сильного Президента Ющенка» не витримує ніякої критики. Віктор Андрійович за три з половиною роки перебування у влади з властивим йому розмахом довів, що перебування на вищому державному посту для нього досить утомливе. Спроби переформатувати Конституцію повернути частину втрачених 1 січня 2006 року повноважень виглядають непереконливими. Банкова зуміла відіграти назад закон про Кабінет Міністрів, але не має в своєму розпорядженні стійких можливостей в парламенті. Там немає звідки рекрутувати політичних самовбивць, готових нарощувати м`язи президентської команди (пригадайте про закриті списки).

За дивним збігом обставин в Україні, яка володіє величезною армією і численними силовими структурами, поки ніхто не заявив про себе як претендента на роль «шароварного Піночета». Чи то ментальність грає свою роль, чи то становище Збройних Сил. Людям у погонах все ще довіряють, але якось в обивательський спосіб, без постановки масштабних політичних завдань. Навіть учорашній (Анатолій Гриценко) і нинішній (Юрій Луценко) - оперують переважно цивільними військовими прийомами. У будь-якому випадку, на щастя, військовий диктатор у нас не з‘явився. Можливо, справа в тому, що подібний правитель повинен бути популярним, небагатим і любити свою Батьківщину. Подібні персонажі у нас в дефіциті.

Певно, найближчим часом Україну чекають оглядини «третьої сили» напередодні президентських, які неминучого наближаються, і дуже ймовірних дострокових парламентських виборів. Пробуватися будуть і ті, хто вже засвітився, і нові, поки не розкручені політики. Основні опції - нехаризматичність (харизматиків – хоч греблю гати, але їх непросто контролювати), схильність до навчання і можливість бути сприйнятим по всій країні (відсутність яскраво виражених релігійних і мовних пристрастей). Коротше кажучи, політична «Фабрика зірок» стартує – “спешите видеть”.

Євген Магда, Київ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter