Путіну не вигідно, Путін не зацікавлений, Путін тут ні при чому...

18:48, 28 листопада 2006
Разное
1840

Частота заперечень причетності президента Російської Федерації до численних розбірок, зокрема й кривавих, на теренах Росії та за її межами наводить на сумні думки. Як тут не згадати Віктора Суворова...

За останній час від російських ЗМІ тільки й чуємо сентенції на кшталт “Путін не зацікавлений у вбивстві”; “Путіну не вигідно отруювати”; “Путіну не потрібен скандал”...

Частота заперечень причетності президента Російської Федерації до численних розбірок, зокрема й кривавих, на теренах Росії та за її межами наводить на сумні думки. Як тут не згадати Віктора Суворова, який казав: щоб довідатися правду про реальні наміри Радянського Союзу, треба стежити за офіційними спростуваннями.

Росія, звичайно, не СРСР, а ФСБ – не радянські спецслужби. Але наполегливість і одноманітність “спростувань” з боку російської влади наштовхує на думку про організовану брехню.

Ось згадаймо. Не так давно, у червні, перед самітом Великої сімки з Росією “чеченські” терористи, як повідомляли про них ЗМІ Росії (і де вони лишень там узялися?), викрали російських дипломатів у Іраку з вимогою вивести війська з Чечні. У демократичній пресі з’явилися натяки на причетність російських спецслужб до викрадення працівників дипкорпусу РФ, аби цивілізований світ не звинувачував Росію у знищенні чеченців. І тут ми чуємо “залізний” аргумент. Та ви що? Путіну така історія аж ніяк не вигідна, тому він не міг цього зробити.

Далі – убивство в жовтня 2006 року опозиційної журналістки Анни Політковської, яка писала про причетність властей до організації війни в Чечні. Буквально на наступний день ми чуємо те саме: Путін не винен, бо йому невигідно...

Тепер – отруєння Олександра Литвиненка, який теж викривав нинішній російський режим. Литвиненко сам назвав Путіна винуватцем свого убивства. І знов, як заклинання: це не Путін, бо йому це ну зовсім не потрібно! Ситуація повторюється знову і знову...

Смію припустити, що цей шаблон – творити “безпредєл” і твердити, що це “не наших рук справа, бо нам це не вигідно”, – відпрацьовано спецслужбами за участю всіляких піар-компаній. Але спрацьовує він дедалі гірше. Уже в самій Росії, де рівень зомбованості населення досить високий, мало хто вірить у випадкову смерть Литвиненка. Організатори піар-прикриття цієї операції, судячи з усього, самі зрозуміли, що в безневинність путінського режиму тут уже ніхто не вірить і розкручують “нову тему”. Мовляв, “британська влада вважає, що отруєння Олександра Литвиненка схоже на вбивство, організоване в державних інтересах”. При цьому акцент робиться на “британській владі”, яка нібито щось там вважає (не білоруська чи туркменська, а британська!) і “державних інтересах” (тобто йдеться начебто не про криваві розбірки, елементарну помсту й таке ін., а високі державні інтереси).

Хоча, як на мене, державних інтересів в отруєнні одного з противників путінського режиму було якраз найменше.

Оксана Охрімчук, Москва–Київ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter