Що таке Одеський припортовий завод? Це крупний виробник азотних добрив, який до того ж займає монопольне становище на ринку послуг з перевалки аміаку. Він розташований поряд з портом “Южный”, через який експортується велика частина вироблених в Україні азотних добрив. Близько 90% проведеної заводом продукції поставляється на зовнішні ринки.
Цей завод – ефективне хімічне підприємство, що займає за обсягами виробництва аміаку друге місце в Україні і забезпечує роботою близько 4 тисяч чоловік. Йому належать не тільки єдиний в нашій країні термінал з перевалки аміаку потужністю 4,7 млн. тонн на рік, але і найбільше в Європі аміакосховище місткістю 120 тисяч тонн. За підсумками минулого року прибуток ОПЗ після оподаткування перевищив 700 млн. грн. До державного бюджету заводом було перераховано більш як 300 млн. грн., до місцевих бюджетів – більш як 40 млн. грн.
Привабливе підприємство, чи не так? Саме навколо його приватизації і розгорілися пристрасті. 17 вересня президент України підписав указ №747/2009 «Про зупинку дії положень розпорядження Кабінету міністрів України від 3 грудня 2008 р. №1517-р», яким припиняється приватизація ОПЗ. У свою чергу, прем`єр-міністр заявила, що, не дивлячись ні на що, приватизація ОПЗ відбудеться в заплановані терміни, тобто 29 вересня. Ми не станемо зациклюватися на традиційному протистоянні Ющенка і Тимошенко. Подивимося на проблему з чисто економічної точки зору.
Чи має сенс проводити зараз приватизацію ОПЗ? Якщо дивитися на це питання з макроекономічної точки зору, то відразу ж спадають на думку дві популярні протилежні точки зору. З одного боку, великий шотландський економіст Адам Сміт стверджував, що держава – найгірший власник. З іншого боку, відомий німецький політекономіст Генріх Пеш, творець шанобливої Тимошенко теорії солідаризму, вважав, що саме держава повинна управляти найпривабливішими активами.
З суто теоретичної точки зору істина знаходиться десь посередині. З погляду практики, в застосуванні до ОПЗ, диявол криється в деталях. Нагадаємо, що Тимошенко заявила - приватизація Одеського припортового відбувається згідно з рішенням Фонду державного майна України. От як раз саме підготовлені ФДМУ умови приватизації ОПЗ і викликають серйозні побоювання. Причому, як у економічних експертів, так у і потенційних учасників спірного конкурсу. Зокрема, викликає питання стартова ціна оголошеного конкурсу на продаж ОПЗ: у 2009 році вона менша, ніж була в 2008 році - 520 млн. доларів і 595 млн. доларів, відповідно. З чим це пов`язано? Як це обгрунтовано? ФДМУ не дає відповіді на дане запитання.
Крім того, при оголошенні приватизаційного конкурсу по ОПЗ не була проведена процедура вивчення попиту на це підприємство (протягом 30 днів, так стверджується в нормативних документах), як того вимагає Програма приватизації. Поспішають? Можливо. Але, поспіх – не кращий помічник.
Подальше вивчення запропонованих ФДМУ умов приватизації ОПЗ наводить на ще сумніші висновки. Так, в умовах приватизаційного конкурсу фактично міститься пункт, що не пред`являє кваліфікаційних вимог до потенційних інвесторів. Виходить, що ними можуть буквально бути всі, хто захоче. Тобто, це може бути будь-який посередник, який купить 99,567% держпакету акцій ВАТ «Одеський припортовий завод», а потім просто перепродуватиме його третій особі. Тобто умовами приватизації ОПЗ не визначені чіткі механізми, які дають зобов`язання зберегти профіль діяльності найважливішого для економіки України підприємства! Дивно? Ні, скоріше – обурливо!
Крім того, умови приватизації ОПЗ містять пункт, що дозволяє створити спільне підприємство, який якраз в більшості випадків дуже приємний для тих же посередників (читай – спекулянтів).
Ще одна украй дивна умова приватизації ОПЗ полягає в тому, що передбачається продаж заводу окремо від аміакопроводу. Але ж, очевидно, що перевагою Одеського припортового заводу є саме його розташування в безпосередній близькості до Южного порту з хімічним морським терміналом і в хвості трубопроводу «Тольятті-Одеса». Таким чином, приватизація ОПЗ разом з аміакопроводом дозволила б виручити до держбюджету незіставно велику суму.
Є ще один важливий аспект. Умовами приватизації ОПЗ визначено, що участь в конкурсі можуть брати юридичні особи, що мають досвід беззбиткової роботи на протязі не менше трьох років. Але, чи є у цих фірм достатньо довгий досвід роботи по лінії екологічної безпеки, у розрахунок просто не бралося. Виходить, що розробників умов приватизації ОПЗ здоров`я людей цікавить в останню чергу.
Прикметно те, що не тільки Президент України виступає проти приватизації ОПЗ в запланованому варіанті. Ющенко заявив, що рішення про приватизацію державного пакету акцій ОПЗ - підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, за відсутності державної програми приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин, не відповідає інтересам національної безпеки у сфері приватизації і робить неможливим забезпечення в повному обсязі економічної безпеки України. Але ж і деякі потенційні учасники конкурсу відмовилися від участі в ньому, висунувши серйозні аргументи проти розроблених ФГИ умов приватизаційного конкурсу. Так, брати участь в конкурсі з придбання заводу відмовилися крупні російські компанії «Еврохим» і «Акрон».
Рішення про відмову брати участь в конкурсі керівник «Еврохиму» пан Стрежнев пояснив тим, що «виконання умов конкурсу не може бути гарантоване потенційним інвестором, що може негативно позначитися на репутації будь-якого потенційного набувальника акцій заводу». Зокрема, він вважає такою, що складно реалізовується, додаткову вимогу конкурсу по забезпеченню ОПЗ природним газом за цінами, які кореспондують з цінами на продукцію цього підприємства на світовому ринку. Керівник «Еврохиму» також цілком резонно вважає, що ряд умов конкурсу обмежують можливості інвестора по оптимізації діяльності підприємства, зниженню витрат і забезпеченню рентабельної діяльності. У розроблених ФДМ України умовах приватизації ОПЗ до того ж позначені суми, які новий власник зобов`язаний витратити на модернізацію підприємства протягом п`яти років, проте їх величина далека від реальності, особливо - враховуючи нинішню економічну кризу.
Зараз у уряду катастрофічно не вистачає коштів на бюджетні виплати, аналітики говорять про дірки в держбюджеті, які з кожним місяцем збільшуються. Одним з можливих виходів зі створеного становища могла б стати реалізація за пристойну суму держпакету Одеського припортового заводу. Проте, сьогоднішня економічна ситуація, що не сприяє високому платоспроможному попиту, украй непродумані умови приватизації ОПЗ говорять про те, що приватизація Одеського припортового заводу передчасна, не підготовлена, та і просто шкідлива для держави.
Однозначно не підвищує шанси на вдале проведення приватизації Одеського припортового і звернення Президента України Віктора Ющенка до Конституційного суду, яким він просить визнати оголошену приватизацію ОПЗ такою, що не відповідає інтересам національної безпеки у сфері приватизації. Навряд чи конкурс може бути вдалим в умовах існування приведеного на початку статті Указу Президента і судових рішень, що забороняють проведення приватизації, – адже жоден інвестор не ризикне взяти в ньому участь і все закінчиться грандіозним провалом урядових намірів.
За таких «ввідних» немає альтернативи перенесенню приватизаційного конкурсу на 2010 рік. По-перше, є підстави чекати настання довгожданої політичної стабільності після президентських виборів. По-друге, будуть врегульовані юридичні аспекти, ну і нарешті, у ФДМУ буде час підготувати реалістичні, такі, що відповідають вимогам часу, що враховують економічну ситуацію в країні і в світі, умови приватизації Одеського припортового заводу. І якщо для цього знадобиться зміна керівництва фонду – на цей крок варто зважитися. Тому що продавати «перлину» вітчизняної промисловості потрібно без поспіху, але з розумом!
Олександр Старинець
