Ви смішні, панове в телеефірах, з цією зморщеною на лобі значущістю. Бачте, ваші діти житимуть у лайні, яке заквасили ви, власноруч. Але, можливо, ви гей, і медійні простори для вас «рибне місце» ще й у цьому плані?
Думка з пошти
Суто адресний «лист щастя» любим колегам-журналістам
Усе-таки не ту професію назвали журналістикою...
Друзі-журналісти, ви й справді гадаєте, що це смішно й безневинно? Що це цяцьки-пецьки, а відповідальність несуть ті, в кого яхти й футбольні клуби? Колеги, ви інфантильні. Дебілів і аморалів до влади приводимо саме ми. Щоправда, на той час добряче зґвалтовані, пошарпані. Зате вже м`які, податливі. І надалі вже завжди з підфарбованими губами – не змивається, тому що це все...
Ті, для кого призначено цей текст, відразу зрозуміють, що це для них. До решти – сплюх, сліпих, обмежених, наївних, утопістів і борців – прохання не зважати на цей лист. Я звертаюся до тих, хто усвідомлено «робить свою справу», розписуючи замовлені сюжети, радіючи виборам як можливості «нормально» заробити, і називає це все журналістикою.
Так-так, ви все ще за інерцією киваєте на власників ЗМІ та недосконалість ефемерної держави, яка «не здатна зрозуміти, забезпечити, перешкоджати». І взагалі, по-філософськи помічаєте ви, – так улаштований світ. Це бізнес, дітки, бізнес... Але кажете ви так, повторюся, тільки за інерцією, тому що вас уже давно влаштовує цей порядок речей. Він простий, як чарка горілки, і вам у нім комфортно. Ви навіть готові за нього боротися, хе-хе.. Ви смішні, панове в телеефірах, з цією зморщеною на лобі значущістю. Без тіні гидливості, жалю, гіркоти. Бачте, ваші діти житимуть у лайні, яке заквасили ви, власноруч. ОК. У вас немає дітей, тому вас не чіпляє цей посил. Тим часом, він найнаочніший, і коли-небудь ви це зрозумієте.
Але, можливо, ви гей, і медійні простори для вас «рибне місце» ще й у цьому плані? Тоді про дітей вам говорити справді безглуздо. Я весь час випускаю цей витончений фак(т) сучасності. Щоб хотіти змінити ситуацію, наприклад, ту, що гаманці з вухами ставлять вас раком і ґвалтують, а заразом і кожну бабусю й дідуся по селах, щоб прагнути, щоб діяти, потрібні моральні принципи, хоча б у невеликих кількостях. Хоч би як незначний процентний вміст кисню в медіа-атмосфері.
Це дуже суб`єктивно – те, що я пишу. Так, звичайно, украй суб`єктивно. Але в глибині душі ви ж розумієте, що давно повідвикали називати речі своїми іменами. Хай і не такими барвистими. Вас дуже добре вчили маніпулювати. Мабуть, це єдине вміння, за яке вам слід поставити «відмінно». На вчинок, як спостеріг пан Видріна, не здатні не тільки політики. Їх, повторю, піарять і приводять до влади «журналісти». На вчинок не здатні журналісти. Найкращі з них.
Облаяти покритого (у хорошому сенсі слова!) мохом комуніста за сосиски й улаштувати (ганьба!) метання мікрофонів біля парламенту – це, даруйте, професійна недорозвиненість, а не вчинок. Коли звільнили, наприклад, журналіста Соболєва, чомусь акцій ніяких не було, листів «з підписанням» на Телекритиці, петицій у вищі інстанції...
Цікаво, чому? Ви знаєте відповідь.
Гниль.
Я не абстрагуюся від вас, кохані, я така сама. Є шанс, є. Тільки не поодинці. А всім разом. Часу залишилося мало. На підході такі «перетворення», що ви ще не скоро пригадаєте, на кого вчилися, якщо взагалі пригадаєте. До речі, ці «перетворення» ваших рук справа, панове. Бо: влада і гроші безсилі там, де є потужне чисте устремління. Цей шквал здатний змити всі присохлі какашки, даруйте за натуралістичну образність. Але ви в якийсь момент злякалися, дали слабинку, пішли на компроміс... Ми всі слабкі, еге ж... Важливо вчасно це усвідомити й дуже сильно захотіти змінити. Важливо жертвувати радіусом бачення завдовжки зі власний ніс заради перспективи.
Якщо ви, звичайно, ще живі. Тому що мертві сорому не ймуть. З.И. готова говорити предметно на тему «що робити», а балаканина на тему «ну й що ти зміниш, дурненька» мене не цікавить. ЗОВСІМ.
Марфа Веселенька (з пошти)
