Середа,
23 серпня 2017
Наші спільноти

Чи готовий Президент стати державником?

Песимісти вже пророкують десятиріччя диктатури донецького клану й перетворення України на велику Донецьку область – з мільйонами убогих і купкою олігархів, яких ті убогі обожнюють... Але я не песимістка...

Що нас чекає далі? Чи є хоч одна розсудлива людина в Україні, яка б не ставила собі цього питання?

Донецькі оголосили війну демократії і пруть просто танком. Зараз вони розставляють своїх людей по силових структурах: уже поспливали з небуття пшонки (Генпрокуратура), плеханови (МВС), шуфричі (МНС). Генпрокурор Медведько, висунутий Ющенком, давно переметнувся в табір “антикризової” коаліції, не кажучи про колишнього рухівця-демократа Лавриновича, поставленого на чолі Міністерства юстиції забезпечувати правове прикриття донецького реваншу. Він перебрав на себе роль Конституційного Суду й з легкістю оголошує укази глави держави неконституційними й навіть намагається щось там недорікувато тлумачити.

Песимісти вже пророкують десятиріччя безпросвітного царювання одного клану й перетворення України на велику Донецьку область – з мільйонами убогих і купкою олігархів, яких ті убогі обожнюють... Одне слово – установлення диктатури.

Але я не песимістка. Попри слабкість президентської влади й самого Президента, я вірю, що не все ще втрачено.

По-перше, диктатура однієї особи можлива лише тоді, коли цю особу реально підтримує не менш як 70 відсотків населення – як, скажімо, у Білорусі чи в Росії. У нас важко уявити, що Януковича може підтримати бодай проста більшість населення. А про 70 відсотків годі й казати. Тобто навіть якщо уявити повну узурпацію влади донецькими, їм довелося б лавірувати, йти на поступки, домовлятися й таке інше, а це вже не диктатура.

По-друге, ще рано списувати Президента. Мені здається, що він свою місію до кінця не виконав, хоча його зірковий час, напевне, позаду.

Що може зробити Президент? Насамперед показати, що він готовий зайняти жорстку державницьку позицію і готовий узяти всю повноту відповідальності за ситуацію в державі на себе. Демонстративна жорсткість слугуватиме позитивним сигналом для Конституційного Суду, аби той міг прийняти єдино правильне за нинішніх умов рішення щодо скасування політичної реформи. Судді врешті-решт теж люди й мають бачити, що, йдучи на такий радикальний крок, вони передають державу в надійні руки. Які не просто “нічого не крали”, а які готові втримати весь тягар державної влади.

Але це тільки півдороги. Найвідповідальніше – попереду: президентські вибори 2009 року. Подібну відповідальність відчув Леонід Кучма в 1997-му, коли зрозумів: якщо сидіти, склавши руки, то на наступних виборах (1999 року) Президентом стане Павло Лазаренко, який розпочав подібний до нинішнього наступ по всіх фронтах. Що сталося з Лазаренком, ми добре знаємо...

Ющенко – звичайно, не Кучма. У хорошому сенсі, і в поганому – теж. Але війна робить людей героями. Війна – звичайно ж, у переносному значенні...

Оксана Охрімчук, м. Київ

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку