Віктор Янукович пасивно готувався до виходу в другий тур президентської кампанії несподівано вирішив погратися в боротьбу за ініціативу. Він оголосив про готовність ставити питання щодо створення дієздатної парламентської коаліції, готової брати відповідальність за долю країни до президентських виборів.
Цікаво, що першим на пропозицію головного регіонала відгукнувся Володимир Литвин. Хоча відносини Володимира Михайловича з Віктором Федоровичем важко назвати безхмарними, спікер заявив про готовність оголосити про будь-яку коаліцію, в якій буде 226 парламентаріїв. У нього є власні резони: для Литвина сьогодні пріоритетом залишається працююча Верховна Рада, і заради цього він готовий піти практично на будь-який альянс. Хто-хто, а Литвин і Янукович повинні добре пам`ятати ситуацію в парламенті восени 2004 року, коли більшість на чолі з своїм координатором Степаном Гавришем із шкіри лізла, щоб забезпечити ухвалення рішень на підтримку тодішнього прем`єра, кандидата в президенти від партії влади. Але після провалу голосування за конституційну реформу в квітні 2004 року Володимир Михайлович (який і тоді був спікером) вів власну лінію, розвертаючи парламент у власних інтересах.
У минулому політичному сезоні, що завершився на Трійцю заявою Януковича про участь у всенародних президентських виборах, переговори про зміну Конституції БЮТ і Партія регіонів вели за спиною Литвина, всіляко його ігноруючи. Але після гучного розриву переговорного процесу навряд чи варто розраховувати на примирення двох мегафракцій до завершення президентської кампанії. Прагнення Януковича створити нову коаліцію загалом є зрозумілим: він неабияк стомлений перебуванням в опозиції, де доводиться тримати вуха на випадок непередбачених демаршів соратників. Один Василь Кисельов з кримською прямотою дорого коштує. Та й взагалі внутрішній клімат у Партії регіонів залишає бажати кращого: на Липській розраховують виграти президентську кампанію на народному незадоволенні та якомусь політичному класі, а цього може виявитися недостатньо. Та й втрата прем`єрського крісла навряд чи входить до планів Юлії Тимошенко. Втім, є і ще одна проблема: чи готовий Янукович сьогодні повернутися в прем`єрське крісло, щоб реально працювати.
Сьогодні питання не стільки в тому, що коаліцію, згідно з роз`ясненням Конституційного Суду, можуть створювати тільки фракції парламенту. Вже традиційно напередодні президентської кампанії в сесійному залі Верховної Ради панують популістські настрої. Герої-одинаки прагнуть вигідніше продати свої голоси, великі фракції водночас стежать за внутрішньою дисципліною і намагаються стати центром тяжіння для тих, хто вагається. Спікер намагається вести власну гру, балотуючись у президенти, а що його заступники, які представляють дві мега-фракції, то стримують сусіда по президії, то використовують свій статус для створення інформаційних приводів.
Практично ні в кого немає сумніву, що створена наприкінці минулого року коаліція БЮТ, НУ-НС і Блоку Литвина існує де-юре, але практично не функціонує де-факто. Втім, і поставити крапку в її існуванні сьогодні неможливо з тієї причини, що третя за величиною фракція «Наша Україна – Народна самооборона» перестала існувати як формально єдиний політичний організм. У ній стільки груп впливу і течій, що в їх взаємній дії заплуталися і члени фракції. Рішення про входження в коаліцію було, мабуть, останнім виразним волевиявленням членів НУ-НС, після чого вони переважно в одиночному розряді борються за політичні перспективи, зрідка використовуючи елементи синхронного плавання.
Ще один факт: кожна фракція Верховної Ради делегує власного кандидата в президенти (згадана НУ-НС - одразу кількох). Їм (кандидатам) знадобляться довірені особи, енергійні штабісти й керівники напрямків. Тому говорити про створення нової коаліції після офіційного старту президентської кампанії може тільки дуже наївна людина. Є і ще одна проблема – уміння домовлятися. Хочеться поцікавитися, чи вів Віктор Янукович виразні переговори з реальними парламентськими ватажками? Або ці функції були перекладені на безвідмовного Олександра Єфремова? Політична тональність, що панує в сьогоднішньому парламенті, відверто кажучи, серйозно звужує простір для діалогу. Голосування за підвищення соціальних стандартів – це не перемога Віктора Януковича, а нормальна передвиборна приманка для виборців, якою скористалися і інші кандидати в президенти.
Ні ефективного функціонування офіційної коаліції, ні її переформатування найближчим часом не відбудеться. Заяви про готовність нормалізувати роботу парламенту у виконанні Януковича – елемент кандидатської програми. За вже сталою традицією, парламентарії періодично створюватимуть ситуативну більшість, щоб ухвалювати гучні популістські рішення. Сформує новий формат коаліції новообраний глава держави, звичайно, в тому разі, якщо не захоче розпускати Верховну Раду.
Євген Магда
