По-справжньому поганих людей не так уже й багато, і майже всі вони перебувають на державній службі... Природа людини не в тому, щоб досягати, а в тому, щоб утікати. Тому нам найважче дається прямий шлях, ми вибираємо криві стежки...
Наскільки ж сильно треба було бити наших предків, щоб загнати їх так далеко на північ! Я дивлюся на перший сніг, кандидатів і вибори і мрію про гарячий пісок, верблюдів і монархію. Про далеку країну де 50% уміють читати, але всі 100% люблять рахувати, де бербери радіють туристам, бо їм щось можна продати вдень і щось відібрати вночі. Якось берберятко років восьми ув’язалося за мною з підступним наміром за 2 дірхеми, Bonjour monsieur, всучити мені пачку серветок. Я обурився, потім розчулився, дістав гроші, сховав гроші й натомість прочитав йому проповідь. Юначе – сказав я – якщо ти справді прагнеш успіху в бізнесі, ти маєш знати деякі речі, без глибокого усвідомлення яких ніколи не станеш мільйонером. По-перше, не буває щастя в дрібному опті. По-друге, що б там не казали батьки, вчащати треба до Синагоги, а не до мечеті. І по-третє, системний бізнес має будуватися на визискуванні пороків, а не душевності. Насправді продавець продає себе, а не товар.
Але дитя Атлаських гір прагнуло двох дірхемів, а не істини про два мільйони дирхемів. Тож не оцінило мою промову. І не від того, що я промовляв українською, яку мало хто знає в пустелі. Якби я сам притримувався власних декларацій, кожний бербер зрозумів би мене без слів, за блиском очей через квантову хмару, яка, як кажуть містики, зв’язує наші свідомості й забезпечує здатність розуміти незрозуміле.
Більше того, мене зрозумів би кожен українець, хоча українець здатен розуміти лише накази, віддані німецькою.
Я точно знаю, як стати багатим, я все готовий зробити заради цього, але тільки не прямо зараз. Зараз я хочу кіно, і щоб там показували не про рентабельне, а про красиве.
Я точно знаю як отримати життя вічне і точно знаю, що проживу гріховне.
Природа людини не в тому, щоб досягати, а в тому, щоб утікати. Саме тому нам найважче дається прямий шлях, ми вибираємо пересуватися кривими стежками.
Ті, хто походять від мавпи, наслідують траєкторію стрибків мавпи.
Ті, хто походять від Адама, навіть у раю не здатні дотримуватися інструкції з користування раєм.
Неможливо наслідувати Богові, бо «зробіть прямими стезі його». І легко йти за змієм, позаяк він повзає примхливою S-подібною лінією.
Легше сорок років нарізати кола пустелею, аніж за тиждень навпростець дістатися Землі Обітованої.
Проблема не в тому, що ми «не знаємо як», а в тому, що ми переважно здійснюємо свідомі помилки. Достатньо зрозуміти «як треба», щоб ніколи не зробити цього. Звідси виникає суспільна ієрархія – сам я не здатен до блага, але можу примусити до нього інших.
«Люди умнеют в цепях, да в остроге
И цепи ведут их по верной дороге»
Браття і сестри! Голосуйте лише за того, хто вам найбільше не подобається. Це людина, яка здатна уникнути свідомої помилки. Усім відомо, як украсти металургійну галузь або обленерго, але він зробив це. Може, він і не примусить нас до прямого шляху, але тоді ніхто не примусить.
По-справжньому поганих людей не так уже й багато, і майже всі вони перебувають на державній службі. Ще менше ідеально добрих (з їхнім списком можна ознайомитися в Києво-Печерському патерику). Усі інші йдуть вірною дорогою у зворотному напрямку, тобто погано роблять добро або якісно і з душею хиблять.
Голосувати треба за останніх.
Саме ті, хто постійно грішили лихварським відсотком, створили капіталізм. Ті, хто натхненно ненавиділи ближніх, вигадали державу. Ті, хто систематично кусав батьківську руку, впровадили демократію.
Геть рядових злодіїв, голосуймо за клептоманів!
Геть хуліганів, давайте маніяків!
Геть боязких розпусників, дай гордих содомітів і послідовних педофілів!
Нехай ліпше прямий шлях до пекла, аніж крива стежка до раю, все одно криві стежки до раю не ведуть.
Холодно. Вогко.
Дмитро Корчинський, для УНІАН
