Я розумію, що промова Президента – це не сольний виступ, за його відповідями на прес-конференціях завжди стоїть робота творчого (політтехнологічного) колективу, завдяки якому партія може звучати ідеально, а може не звучати взагалі. На сьогоднішній сімнадцятій прес-конференції під назвою «Україні – бути» партія Віктора Андрійовича була зіграна неідеально. Але як на мене – це помилки в партитурі (такі помилки хоч і рідко, але трапляються), допущені його командою. Тому що, коли Президент витягнув на світло кримінальну справу російської прокуратури від 1996 року, де фігурує Тимошенко (нехай навіть основні висновки розслідування датовані 2004-м, яка різниця – він після цього її вже двічі прем`єр-міністром подавав), – це виглядає дріб`язково. Ще 2002 року комуністи обурювалися, що Тимошенко «обібрала російську армію», а сьогодні він сам використовує це як козир.
Утім, це не може порушити урочистість моменту.
Віктор Андрійович критикував Тимошенко – іноді утомлено і поблажливо, іноді з напором, паралельно дістаючи її команду. «Міністр внутрішніх справ став партійним агітатором, їздить з пістолетом, агітує за прем`єр-міністра. Я б хотів попередити начальників УВС в областях: ви присягали не міністрові, а народу України. Щоб вам не довелося своє майбутнє проводити, як втікач-міністр Білоконь, який зловживав положенням», – попереджав Віктор Ющенко.
«Загрози перед Україною стоять не менш серйозні, нід були в 2004 році, – говорив він. – Сьогодні перший тур визначатиме того, хто стане Президентом. І головна загроза походить від того, хто стане опонентом Януковичу. Найбільша загроза – Тимошенко. В цьому випадку переможе не законність, не демократія...»
Але, здавалося б, вигідна Януковичу критика Тимошенко у відповіді на запитання, уривалася його впевненою заявкою: у мене немає сумнівів, що я стану переможцем. І подальшим твердженням: єдина пара, через яку реалізовуватиметься загрозлива кремлівська політика: це Тимошенко – Янукович. Зараз борються дві платформи – проросійська і проєвропейська. Ви стаєте учасниками загальнонаціонального референдуму.
Хоч би про говорив Віктор Андрійович, він все одно повертався до Тимошенко. «Або я кризу до України не пущу. А якщо вже пустила, то не випущу, – інтерпретував Президент давні виступи прем`єр-міністра, попереджаючи: – Якби суспільство знало, скільки коштує кожен місяць перебування на посаді прем`єра... Я попереджаю, не помиліться, щоб ви не кусали потім лікті». Прозвучало також таке: після політреформи 2004 року країна стала фактично парламентською, відповідальність за стан економіки лежить на прем`єрові.
Часто критика Тимошенко та її команди звучала вельми переконливо.
Нікуди не подінешся від кримінальної справи Олега Ляшка. Віктор Андрійович зачитав план перевиховання колишнього ув`язненого, нині нардепа від БЮТ, виписаний у трудовій колонії. Серед пунктів щодо перевихованню, стояли: залучити до праці, допомогти усвідомити злочин, залучити в колектив, прищепити пошану до закону. Зачитуючи кожен пункт, Президент резюмував: не виконано. А коли дійшов до місця: залучити в колектив, зазначив: знайшов себе в колективі БЮТ.
Утім, згаданий депутат, депутати, що ґвалтують дітей, і Лозінський, були вибрані як приклад недосконалості партійної системи виборів.
Звичайно, я розумію, що всі ці кримінальні справи, цифри на підтвердження плачевного стану економіки, – це домашні заготовки президентського штабу. Але завдяки чергуванням їх з гострими запитанням журналістів і дуже емоційними відповідями голови держави конференція була цікавою.
Ось, наприклад, звинуватили його, що «Известия в Украине» не виходять тому, що вони вас не підтримували». «У мене немає інтересу до вашого видання, – зазначив Віктор Андрійович. – І до того, яка у неї позиція щодо подій в Україні? Ставте це питання в Москві. Повірте, ми в Європі будемо останньою країною, де вирішуватимуть ваш вихід. А ваші журналісти приїжджатимуть вести у нас ток-шоу».
До теми свободи слова він повертався ще двічі. Коли повторював, що свобода слова – це провісник демократії. А потім, міркуючи про журналістів: як вас уберегти від партійної каси, як уберегти від корупції.
Цікаво, що коли Президентові закинули, що він вголос звинувачує в педофілії людей, які не засуджені, він сказав: а як вони можуть бути засуджені, якщо міністр – член більшості, в якій сидять ці самі злочинці? Коли ж йому у відповідь дорікнули, що міністр Луценко був першим номером його партійного списку, він сказав, що на обличчях людей на написано, що вони міністр. І що кожна людина, потрапляючи на ту чи іншу посаді, часто сама робить вибір між особистим і державним інтересом. І іноді піддається спокусам, просто не витримує їх.
Правова аргументація деяких оцінок Президента, наприклад, депутатів-педофілів, «накульгувала», але коли він при цьому щиро просив «почути цю матір», яка настраждалася, – йому хотілося вірити.
Де ще «шкутильгали» відповіді Президента? У питаннях, що стосуються Держуправління справами. Відповідь на те, як пішло з балансу Держуправління справами Межигір’я, навряд чи можна вважати вичерпною. А запитання, як був зданий в оренду на 30 років «Президент-готель» і поготів було переадресоване голові Держуправління справами Ігорю Тарасюку (шефові виборчого штабу Віктора Ющенка), який чомусь був відсутній.
У виступі Президента було багато спірних моментів. Ну чого варта заявка, що ось у мене є в команді «міністр оборони» Єхануров, а він міг би бути, як Гриценко, який зараз ходить і щось там говорить. Хотілося заперечити: зате до Гриценко як до міністра у КРУ претензій не було, а ось до Єханурову – пробачте. І взагалі, якщо ви, за вашим зізнанню, шукали міністра, який міг слово НАТО англійською написати, то що ж вас Гриценко не влаштував?
До речі, Президент знову часто повторював, що в країні не було українського прем`єр-міністра, наголошуючи, що такий прем`єр буде. І мимоволі я ставлю собі запитання. Кого він має на увазі? І не знаходжу відповіді.
...Останнім часом на його прес-конференціях всім вистачає часу – журналістам, щоб поставити запитання, йому, щоб відповісти. І, останні акорди його виступів звучать як ні в кого щиро.
«Я не бачив щасливого раба. Тільки той по-справжньому щасливий, хто вільний. Ми не можемо знайти свободу, не повернувшись додому. Ми повинні йти додому, до Європи. Йдемо з Шевченком, з Мазепою, зі Скоропадським. З усіма тими, хто творив європейське життя. Дорожіть цим».
Маша Міщенко
