Репліка
Російська політика в очах українців часто постає як щось абсурдне та нелогічне. Проте аж ніяк не ідіотське... Сьогодні ж повідомлення про занесення виконувача обов’язки Володимира Огризка до так званого “списку Затуліна”, керуючись яким російська влада начебто не впускає громадян України на свою територію, виглядають повним ідіотизмом.
Особисто я не вірю в те, що керівника зовнішньополітичного відомства оголошено персоною нон-грата, оскільки такий крок був би рівнозначний відкликанню посла, розриву дипломатичних відносин тощо. Це речі одного порядку.
Насправді неадекватні порухи з боку російської влади – річ звичайна, і до них звикли в цивілізованому світі (українці в цьому плані від росіян не далеко пішли). На них дивляться поблажливо – що візьмеш із молодої величезної держава з неясним курсом, несформованим громадянським суспільством, яка все ще шукає свого місця під сонцем. Але на такі дипломатичні вибрики, що їх приписують російській владі українські ЗМІ, Москва все ж таки навряд чи пішла б.
Безперечно, інтриги навколо персон нон-грата розігруються невипадково й мають антипрезидентське й, за великим рахунком, антиукраїнське спрямування. Хоча, на мою думку, головні інтригани сидять тут, на українській землі, а російських скандалістів, на кшталт Затуліна, просто використовують для боротьби з “неугодним” кандидатом на посаду міністра закордонних справ. І, напевне, до таких інтриг залюбки підключаться різноманітні окологебістські фонди, котрим потрібно якось виправдовувати своє існування. Але тут можна погодитися з Затуліним, який сам очолює подібну структуру: ці фонди далеко не завжди мають вплив на російську владу.
Щодо Огризка – то тут, крім галасу, напевне більше нічого немає. Не могли російські власті внести прізвище керівника МЗС до переліку нев’їзних. Не такі вже вони й безголові, як це декому здається в Україні.
А в Україні вовтузня навколо президентської кандидатури міністра вигідна всім антипрезидентським силам, а також конкурентам Огризка з різних таборів, котрі сподіваються отримати міністерський портфель.
Загалом Кремлю, який давно звик мислити мірками “Газпрому”, має бути все одно, хто в Україні міністр закордонних справ – його особа аж ніяк не впливає на ціну газу. Але в діях Москви завжди присутній ще й ірраціональний чинник, який у даному разі можна сформулювати так: краще, аби міністром був помаранчевий політик, бо такому міністрові завжди можна публічно висловити своє невдоволення. А якщо міністр буде “свій”, проросійський (на кшталт якогось Азарова), то як тоді ним обурюватися?
Оксана Охрімчук
