Знайомство з молодою, енергійною, бойовитою Ліною Костенко почалося з самвидавного зшитку поезій кількох невизнаних владою авторів. Згодом всіх об`єднало горде поняття "шістдесятники". Запам`яталися її рядки:
- Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги, людина може вдаритись в апатію...
Рядки пригадалися, коли почав писати цю статтю. Чи ще мають вони сенс для нинішньої Ліни Василівни? І чи не стану я після публікації "коханим, милим ворогом", що побічно зробив добру справу, розвіяв "апатію" у восьмидесятирічного почесного ветерана української літератури?
Понад двадцять років Поет Ліна Костенко носилася навколо Землі по орбіті, координати якої допитливим журналістам не можна було визначити. В кінці дев`яностих пощастило жіночому журналу. Журналістка часопису "Жінка" неймовірними зусиллями підскочила до небес і зробила інтерв`ю зі знаковим в усі часи Поетом. Багатообіцяюче пожвавилися в Україні національно демократичні сили, нарешті почали гуртуватися.
Звісна річ, для бандери (прапора) шістдесятих Ліни Костенко в тих суспільних порухах дев`яностих було заброньоване почесне місце.
Пройшли роки. І ніхто вже не згадував, що на робоче місце серед фундаторів української національної держави Ліна Костенко так і не з`явилася. Натомість вітійствувала, виставляючи опонентам гендерну ознаку, як уражаючу зброю, інша бунтівниця, українська маска з якої давно злетіла.
- Зате наша Ліна в ці дні (роки) пише щось епохальне, важливе, можливо, навіть сильніше й талановитіше за "Марусю Чурай" - втішали себе вірні шанувальники.
Що ж виявилося? Великий український поет з головою занурилася у радіоактивну Чорнобильську зону, рядовим учасником етнографічної експедиції. Ну то й що? - продовжували втішатися вірні, - благородна наша Ліна робить шляхетну справу, збирає й рятує від забуття поліські раритети.
Невелика частина шанувальників, для яких світова література не була такою вже й далекою, згадували Олександра Пушкіна. Той, правда, не був рядовим членом, навіть очолював експедицію у Херсонську губернію, вражену посухою і нашестям сарани. Майже Чорнобильська зона! Олександр Сергійович, мовляв, не припиняв же тоді писати вірші й поеми, то ж і наша Ліна Василівна, певно, щось велично-поетичне пише у перервах між фіксацією зібраних в поліських селах експонатів: глиняних кухликів, рушничків, тощо...
Чекали, чекали... Й дочекалися!
Український Дім. Презентація перевидання сорокарічного роману у віршах "Берестечко", цього разу з талановитими ілюстраціями графіка Сергія Якутовича. Своє поспішне враження від зустрічі з кумиром своєї молодості опублікував на сайті ЛітАкцент, в інтернет виданні. Сайт ототожнює себе з українською інтелігенцією. Не пройшло й дві доби, як мій зойк було вилучено, і ЛітАкцент продовжив плавання в тихій заводі, де кумкання жаб намагаються видавати за гостру літературну полеміку або ж дискусію. Якщо хтось з авторів сайту впізнав себе, великодушно прошу пробачити!
Далі наводжу злегка підредагований ізгой-текст, якому дали копняка:
- Коли в шістдесятих роках, а, подекуди, й у сімдесятих в Києві молоді поети читали твори в старому Будинку вчителя, в залі філармонії - це точно пам`ятаю й стверджую! - великі зали були вщент переповнені молоддю, кому до тридцяти. Навіть до двадцяти! Не лише студенти, а й робітники, службовці, технічна й творча інтелігенція. Минуло 40-50 років. Вісімдесятирічна, вічно молода Ліна Костенко. А хто в залі? Де студентство? Де молоді люди, закохані не лише в поезію, а в Слово-Прапор? В Слово-Бандеру? Що відбувається? Скажете, запрошення-перепустки справедливо й "своєвременно" призначалися ровесникам ювілярки. Та трохи молодшим за ровесників поважним українським інтелігентам. Нехай буде так. Повторюю, Ліна Костенко вічно молода, як аксіома... А в залі майже всі старці й старчихи... Де наступні покоління? Де ті, що мали б своїм призначенням в світі, де продовжує йти боротьба за виживання, підхопити патріотичну естафету в покійних Василя Симоненка, Миколи Холодного, Миколи Вінграновського... в живої Ліни Костенко...? Це що, обірвався зв`язок поколінь, чи це перші ознаки деградації духовності?
Ніколи не подумав би, що презентацію нового видання романа "Берестечко" українського Поета Ліни Костенко перетворять на цензуроване, загратоване перепустками і посвідченнями сектантське зібрання. Що творчість Поета, а у кращі роки молодості-зрілості Ліни Костенко в шістдесятих-сімдесятих роках властиву їй відкритість і публічність, "допущені до тіла шанувальники" піддаватимуть сімейній ЦЕНЗУРІ. Хто, в які тоталітарні часи міг передбачити, що у 2010-му, тепер вже не брежнєвський Головліт кам`яною брилою закриватиме Поета від суспільства, а невмирущі доброчинці, заповзяті тілоохоронці, що приватизували Ліну Костенко, вирішуватимуть, кого допускати до вшанування "тіла під охороною", а кому інтелігентно, плечем й стусанами заступати дорогу. Вчасно зате своєвременно, як колись писала Поет, наелектризовані українською ідеєю доброчинці, організували в Українському Домі презентацію "для своїх, для наших". Ліна Костенко цю братію з домінуванням інстинкту самозбереження колись відверто називала "героями до першої скрути".
Чую, мені вже намагаються заперечити:
- Ну от, знову почалося. Так, більшість присутніх у залі були старшими людьми, але молодь теж була. Ну і звідки ця упередженість про те, що молоді просто на дух не сприймають поезію Ліни Костенко? Так, є такі, але є і інші.
Це елементарне пересмикування. Твори Ліни Костенко бажані на полицях у студентських гуртожитках. Соціологи Національного педагогічного університету імені Драгоманова нещодавно провели серед студентів дослідження. Найулюбленіші сучасні українські письменники: 1.Андрухович 2.Забужко 3.Костенко 4.Дереш. Найповажніший ветеран українського красного писемства опинився серед молодо-зрілої компанії!
У мирний актовий зал Українського Дому на презентацію привели за руку кілька "тушок" з молоді. Операцію долучення своїх нащадків до української духовності проводили незадовго перед тим "українізовані" матусі й татусі, укр.рад.інтелігенти, ще два десятиляття тому вірні комуністичній партії і савєцкаму народу миряни брежнєвсько-щербицької парафії. Приведене на презентацію нове покоління озиралося: Де вихід?
Як нам вислизнути на свіже повітря з цього "отстоя"? (лексика нащадків укр.рад.інтелігентів).
Якщо мені у страшному сні присниться, що Ліна Василівна безпосередньо брала участь в організації своєї презентації, що з нею було узгоджено сектантський принцип добору гостей... Це буде одне з найбільших моїх розчарувань за останні десятиліття.
Я не вірю в сни. І тому питаю Ліну Костенко, побічно організаторів зібрання. Чи не було б доцільним - з усіх точок зору! - щоб на презентацію перевидання роману "Берестечко" прийшли майбутні вчителі-словесники? Сьогодні ще українських шкіл, хоч табачники вже приступили до роботи. Маю на увазі студентів педагогічного університету.
Присутність майбутніх журналістів на презентації поетичного доробку Майстра, може, зашкодила б процесу їхнього духовного вдосконалення? А студенти Могилянки ще не доросли? А філологи з університету імені Шевченка вже наскрізь просякнуті українською ідеєю?
Українську молодь, живі паростки, на які тільки й можна сподіватися, не помітили, і не запросили. Проте, не обійшли увагою, перепрошую, старців і старчих. Образливо для багатьох так висловлююсь, бо їхня доба - тяжко хворих і покійників в українській культурі - вже відходить разом з багаторічними уклінними стояннями у відомій позі перед колишнім компартійним начальством.
Наведу ще один приклад участі новоспечених цензорів в організації презентації книжки Ліни Костенко. Забули запросити одного киянина. Треба ж було відділяти зерна від полови! У шістдесятих той роздавав нам, студентам університету, видані самвидавом твори заборонених наших поетів, були серед них полум`яні вірші Ліни Костенко. Не називаю його імені, бо не давав мені дозволу. Цей киянин, в небезпечні часи патріотично налаштований на розповсюдження творів гнаних українських літераторів, згодом був надовго запроторений за колючий дріт, згодом на заслання (стаття Карного кодексу "Виготовлення і розповсюджнення наклепницьких творів"). Невже й для нього не знайшлося місця на презентації? На так званому святі української поезії в наш мирний час цей не вигаданий патріот, колишній політв`язень був зайвий? Виходить, що так. Не були зайві в комфортний мирний час сектанти-шанувальники, герої до першої скрути.
Цими словами закінчувався мій допис на ЛітАкцент, поспішно знятий, щоб не дратував "укр.тілігентів".
Поет Ліна Костенко, - і слава Богу! - уникла кримінальних переслідувань за свою національно-патріотичну творчість. Та що ж ми маємо у підсумку? Не можу не згадати трохи молодшого від неї братчика-шістдесятника, що, як і немало інших, виявився "героєм до першої скрути". Після багаторічних поневірянь Києвом зі схиленою головою, ссутулено ховаючи очі від знайомих... за минулі роки якісь букви і слова на сотнях сторінок інтелігентно, по-науковому вже написав, дбайливо поливаючи водою, щоб, боронь боже, раптом вогонь не спалахнув. Той вогонь, що палав у його творах і виступах до примирення у сімдесятих роках з поганською владою.
А його попутниця Ліна Костенко й донині перебуває, з її слів, у "внутрішній еміграції". Каже, що пише твори в шухляду... хоч і не друкує. ЧОМУ? У внутрішню еміграцію сорок літ тому вона змушена була піти разом з Михайлиною Коцюбинською, Валерієм Шевчуком, Лесем Танюком, Павлом Мовчаном... Останні двоє по-справжньому емігрували до Росії. Названа компанія шляхетних добродіїв давно вже не емігранти, повернулися до виснажливої роботи, до України.
- Якщо мене ви зігнете в дугу, то та дуга, напевно, буде вольтова!
Цими словами закінчується вірш "Ворогам" Поета шістдесятих років. Усе проходить, усе минає. Тоді вольтова дуга Ліни Костенко мала напругу в триста шістдесят вольт. А нині електричні параметри опустилися до безпечної напруги у тридцять шість вольт? Ворогів не буває в того, хто й досі сидить в Україні у внутрішній еміграції. Не напружуймось!
Триста шістдесят вольт сьогодні не практичні, тому й недоречні.
P.S. До чого автор приплів Алу Пугачьову? Колись ця співачка метеором увірвалася на естраду. Перші її пісні були філософсько проникливими, створені на слова думаючих поетів. Та згодом прийшла ліберальна вседозволенність, і співачка почала малатіть бабкі, опустилася до общєупотрєбітєльних шлягерів (краще б вона опинилася у "внутрішній еміграції"). На схилі естрадних літ приїхала на останню гастроль до Києва. В концертному залі палацу "Україна" на зустріч з примадонною зійшлися її давні шанувальники. Ще не гранично похилого віку - співачці Алі Пугачьовій не вісімдесят, а усього шістдесят. З молоді прийшли одиниці.
Георгій Бурсов
Іншу - протилежну - думку про презентацію перевидання "Берестечка" читайте тут
