ДумкаПодії, які ось уже третій день вирують у парламенті в черговий раз змушують повернутися до сакраментального питання: чи не дуже дорого коштує Україні ще один постійно діючий національний цирк (разом з офіційним - тим, що біля універмагу «Україна»). Одна лише зарплата народного депутата України коливається в районі 3 - 3,5 тисяч доларів на місяць (з урахуванням різних доплат, надбавок і т.д.).
Без сумніву, вся ця метушня у коридорах парламенту, нічні вартування, барикади, робочі місця нардепів, освітлені ліхтариками, інтимна напівтемрява в сесійній залі та інші «радощі» останніх днів вносять певне пожвавлення до новинних програм.
Проте оплачувати все це дійство зрештою нам з вами. Тому було б непогано дізнатися, з чого раптом весь цей сир-бор з «перегризанням» кабелів і поділом підсобних приміщень Верховної Ради між депутатськими фракціями?
20 лютого, тобто за день до хвацького захоплення бютівцями парламентської «енергоцентралі» лідер фракції Юлія Тимошенко заявила, що її багнети блокуватимуть роботу Верховної Ради до тих пір, поки не буде прийнятий закон про тарифи на комунальні послуги (йдеться про обмеження їх максимального зростання). І поки не будуть внесені зміни до держбюджету в частині підвищення мінімальних пенсій і зарплат.
Паралельно Юлія Володимирівна вояжує Україною, так би мовити, особисто надихаючи міськради на зниження комунальних поборів з населення. Все це виглядає як єдина спланована піар-акція, такий собі хрестовий похід проти влади. Цілком у дусі оголошеної Тимошенко боротьби «воїнів світла» з «воїнами темряви».
Практичний результат дещо сумнівний. І тому, що зниження тарифів на 15-20%, якого вдається добитися Тимошенко на місцях, порівняно з попереднім підвищенням тих самих тарифів у кілька разів, лише на перший погляд - благодіяння, а от насправді... І тому, що при бажанні можна знайти кардинальніші способи вирішення проблеми.
Скажімо, знищити монополію жеків на надання комунальних послуг. Конкуренція, як відомо, - кращий спосіб не тільки встановити оптимальні розцінки, але і зробити їх, так би мовити, саморегульованими. Але, як не дивно, ні Тимошенко, ні її супротивники з табору Януковича про подібне навіть словом не прохопились.
Те, що відбувається може також бути «ідеологічним прикриттям» спроб Тимошенко відновити вплив БЮТ у місцевих радах (зрозуміло, особиста присутність лідера тут зовсім не зайва). А 15-процентне зниження тарифів - спосіб перевірки «на вошивість» вже, так би мовити, діючих і потенційних розкольників серед депутатів місцевих рад.
У такому разі «барикандна активність» БЮТ у парламенті - всього лише інформаційний шум, засіб створення фону, на якому події в Києві, якими б вони не були, не зможуть (у плані привабливості для серйозних медіа) переважити регіональні зусилля лідера блоку.
Цілком можливо, що від Юлії Тимошенко напередодні підписання політичної угоди з «Нашою Україною» зажадали демонстрації лояльності до партії Президента. Або особисто до Віктора Ющенка. У цьому випадку фракція БЮТ цілком могла навіть піти на не потрібне їй блокування, лише б пом’якшити враження від спільного з «антикризовою коаліцією» голосування щодо подолання президентського вето на закон про Кабінет міністрів. Тоді, очевидно, цілком виправданий і масштаб акції, і загострення пристрастей. Але навіщо це могло знадобитися Ющенку?
Тут варто уважно подивитися на порядок денний Верховної Ради на 21 - 22 лютого. 21-го коаліція виявилася неготовою до захоплення парламентського рубильника, і питання, заплановані до розгляду на цей день, плавно перейшли на 22-е. Можливо, спочатку стояло завдання не допустити розгляду (або включення до порядку денного) якихось законопроектів.
З цікавого там значиться:
- проекти законів про особливості передачі в концесію об`єктів водопостачання і водовідведення і теплопостачання (22 лютого прийняті в першому читанні);
- проект закону про встановлення спеціальних тарифів на електричну і теплову енергію «зелені тарифи» (22-го прийнятий у першому читанні);
- проект закону про держконтроль і сприяння інвестиційній діяльності в будівництві (22-го прийнятий у першому читанні).
Це те, що може стосуватися інтересів оточення Президента. Втім, вибраний метод протистояння змушує сумніватися в тому, що саме протидія ухваленню цих законопроектів виявилася справжньою причиною парламенсткої заварухи. Принаймні тому, що законопроекти схвалені зовсім без обговорення. Але ніхто, у тому числі і представники опозиції, у запалі пікетування рубильника, не звернули на це уваги.
Тоді слід звернутися до пункту «про включення до порядку денного переліку питань», щодо яких не було ухвалено остаточне рішення на пленарному засіданні 8 лютого 2007 року. Серед включених значиться і законопроект, що викликав свого часу публічне обурення Ющенка, - про зниження планки кворуму для проведення повторних зборів господарських товариств (до 50%). Думається, аргументи Президента з цього приводу ще раз наводити не має сенсу. І він сам, і представники його Секретаріату неодноразово їх повторювали.
До речі, в «розкладі» роботи ВР на 22 лютого вказано, що питання про включення до порядку денного цього законопроекту голосувалося тричі! Двічі о 16:33 - перший раз «відхилено», другий «прийнято». І ще раз той самий документ був прийнятий о 16:34. Ось, виявляється, що можна зробити, поки камери стежать за захопленням підсобних приміщень замість того, щоб висвітлювати події у сесійній залі.
Але і це - не найцікавіше. Так би мовити, під шумок, до порядку денного нинішньої сесії парламенту вчора були включені такі ось законопроекти:
- Про внесення змін до закону про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Нацраді пропонується залишити право визначати обов`язкову частину національної телепродукції в сітці мовлення тільки для загальнонаціональних телекомпаній. Також Нацраду пропонується позбавити прав визначати будь-які додаткові умови порядку використання мов для регіональних і місцевих телекомпаній, окрім тих, що передбачені законом України «Про телебачення і радіомовлення».
- Про внесення змін до закону «Про телебачення і радіомовлення». Там чимало цікавих позицій, але основне - право регіональних телекомпаній самостійно визначати мову телевізійних програм (цією мовою може бути у тому числі й регіональна і мова національних меншин).
- Про внесення змін до закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.» (телекомпанії отримують право визначати мову ведення таких програм).
- Про надання російській мові статусу другої державної. Коментарі, я думаю, зайві.
- Про внесення змін до закону. Української РСР «Про мови Української РСР». Тут йдеться про те, що судочинство ведеться за угодою сторін українською або російською мовами.
- Про внесення змін до закону України «Про кінематографію». Пропонується дати розповсюджувачам кінопродукції право самостійно визначати мову дублювання або субтитрування.
- І, нарешті, базовий закон «Про мови», яким передбачається вільне використання регіональних мов і мов національних меншин (на територіях, де вони визнані такими) в усіх сферах життя, - від навчання в дошкільних установах і школах до судочинства і виборів.
Поза всякими сумнівами, прагнення парламентської більшості в черговий раз слонячим стадом протоптатися болючими питаннями могло стати гідним приводом як для «парламентських» методів боротьби, так і для демонстрації лояльності до Президента з використанням таких методів. Правда, ефективність, як і у випадку з тарифами не є ідеальною. Обговорювалися би ці питання в робочому режимі без відключення світла та інших спецефектів, то, може, хтось і звернув би увагу на зміст законопроектів. А так... ліс рубають - тріски летять?
Втім, цілком можна припустити, що про це ніхто з «загарбників» парламентських підсобок навіть і не замислювався. І вся ця акція сама по собі була демонстрацією готовності БЮТ до міцного і тривалого союзу з «Нашою Україною».
Олена Перегуда
