Цю моторошну ситуацію мені довелося пережити на власній шкірі. Скажу відразу: «відкрутитися» від абсолютно непотрібної (як виявилося) операції та ще і з такими можливими наслідками, про які будь-яка нормальна жінка не може думати інакше як із здриганням, мені вдалося виключно завдяки власній ослячій упертості та звичці одержувати і порівнювати інформацію з різних джерел.
Почався весь цей жах з безневинного бажання одержати в районній поліклініці довідку для басейну. Процес зайняв три дні! У мене банально вимагали хабар, ну, це в Україні – не новина. Одкровенням стала приголомшлива як за різноманітністю, так і за кількістю підбірка пліток «про басейни і чим там займаються» у виконанні лікарів поліклініки. Зізнаюся, до того я і не підозрювала, що «фахівець» з медичною освітою може цілком серйозно лякати колоніями статевих інфекцій, що розрослися в тих самих басейнах настільки, що їх доводиться сачками виловлювати. Зі всього цього марення напрошувався «абсолютно логічний» висновок: ось тому вам потрібна довідка (на цій фразі кишеня багатозначно відкопилювалася). Ну а оскільки я натяки ігнорувала, далі слідував візит до чергового фахівця, без візи якого – аж ніяк.
І тільки потім я зрозуміла, що хіхікаючи над барвистим описом нетрадиційних способів розповсюдження страшних «басейнових» хвороб, прогавила поворотний момент, де комедія перетворилася на фільм жахів. «Я тут ще один аналіз візьму», - між іншим повідомила мені «улюблена» лікарка-гінеколог. Я тільки плечима знизала: і що, на її думку, лабораторія зможе зрозуміти, роздивляючись скельця, які вона купою звалює в одну коробку?..
А тижні через три у нас в квартирі пролунав телефонний дзвінок: у поліклініку «у зв`язку з дуже поганими результатами» терміново викликали Валентину Сороку. З чого там узяли, що В. – це саме Валентина, а не Віра, Валерія, Вікторія або, скажімо, Вероніка – так і залишилося для нас таємницею. Але вони вгадали. Майже. «Під роздачу» потрапила неабияк спантеличена моя дочка.
З властивим вітчизняним медикам «відчуттям такту» їй з порогу заявили, що вона – смертельно хвора, і. якщо не хоче віддати кінці протягом найближчих місяця-двох, повинна швидко робити все, що їй скажуть. Ідея звірити дані пацієнта прийшла в голови наших дбайливих айболитів тільки після того, як дитина пояснила, що числиться в студентській поліклініці, а в районній дорослій не була жодного разу, отже ніяких її аналізів там не могло бути в принципі. «Ну так значить, це мами вашої результати», - життєрадісно повідомили їй, виявивши, що відвідувачці явно менше вказаних на папірці 40 років. Можете уявити, в якому стані повернулася моя дочка після того, як дізналася, що сама «дивом уникнула передчасної смерті», а ось мама – «вже на ладан дихає»? І чи треба казати, що ні перед нею, ні переді мною (коли вже я заявилася все в ту ж поліклініку) вибачатися за помилку ніхто і не подумав?
Мені настійно і рішуче порекомендували «забути про всякі дурниці і займатися виключно власним здоров`ям», тому що у мене – «передраковий стан», який, якщо я ось прямо зараз не ляжу на операцію, ЗА ТИЖДЕНЬ СТАНЕ... РАКОВИМ. «Рекомендували» всім натовпом: із залученням заввідділенням і всіх співробітників, що проходили по коридору, з багатослівними наріканнями на нетямущих пацієнтів, які впритул не бажають бачити смертельної небезпеки, а потім починають скаржитися, коли вмирають. Ситуація вельми нагадувала перебування в щільному натовпі циганок: і всю правду розповім і пристріт зніму, не сходячи з місця і за невелику ціну. Зрозуміло, ніякі мої заперечення на зразок того, що якось несерйозно відправляти людину під ніж на підставі одного-єдиного аналізу ("Чого тягнути, потім пізно буде!"), щодо якості збору матеріалу для цього самого аналізу, посилання на те, що мені вже доводилося ставати жертвою лікарської помилки, слава богу, обійшлося ("Ну ось бачите, вас же попереджали!") у розрахунок не бралися. Зате хором розписувалася майбутня операція. І легко, і заледве не приємно, і не небезпечніше, ніж нігті обрізати. Про можливі ускладнення не було сказано ні слова. А вони ж всі перераховані у відкритих джерелах: від безпліддя до жирного хреста на особистому житті. На додачу до цього також у відкритих джерелах вдалося з`ясувати, що за даними, скажімо, канадських медиків, діагностована у мене «смертельна хвороба» без стороннього втручання зникає сама в 70% випадків. Вірогідність її розвитку в рак – 5%! А процес цей займає від 10 до 15 років. І якщо і ухвалювати рішення про операцію, то обов`язково з урахуванням того, чи хоче жінка залишитися повноцінною жінкою, і чи готова змиритися з можливістю стати калікою на все життя.
Але найцікавіше, як виявилось, полягало в іншому. Я таки ризикнула відміряними мені вітчизняними айболитами тижнем до «перетворення в онкохвору» і місяцем до «неминучої смерті», і продублювала «фатальний аналіз» в трьох незалежних лабораторіях. ДІАГНОЗ НЕ ПІДТВЕРДИЛА ЖОДНА! До речі, в одній з них (недалеко від поліклініки) в один день зі мною такий самий аналіз здавали ще три жінки, а я просиділа на прийомі в лабораторії не більше 20 хвилин... Не беруся стверджувати, що і їх пропустили через таку ж моральну м`ясорубку, проте тенденція, на мій погляд, очевидна.
Ну а спроба поділитися хорошою новиною з нашими районними чорними пророками в білих халатах закінчилася рішенням: ніколи більше не вірити на слово жодному українському медикові. Заввідділенням мене... похвалила. Добре, мовляв, що я вирішила перепровірити результати, а то знаєте, які пацієнти трапляються? Одержать один аналіз, самі себе налякають, ріжуть, що треба і не треба, а потім скаржаться на ускладнення. А лікар задумливо протягнула, що операція таки не перешкодила б... У профілактичних, так би мовити, цілях...
Не стверджуватиму, що точно знаю, навіщо і чому вітчизняні медики залякують пацієнтів, і призначають «лікування» непідтверджених хвороб без детального обстеження, але версія є. Правда вельми неприємна для Мінохорони здоров`я. Одна з моїх знайомих зізналася, що два роки тому виклала за аналогічну операцію 8 тисяч. Неофіційно, зрозуміло. І це тільки за операцію. Реабілітаційний період, лікування ускладнень, а також нове хірургічне втручання, яке знадобилося внаслідок того, що під час першого «дещо не помітили», оплачувалися окремо. І наївно було б думати, що хоч на якомусь етапі хоч один з «горлохватів» визнав свою помилку.
Вітчизняна медицина не помиляється ніколи! Навіть коли в Уманському пологовому будинку живе немовля відправили до моргу, «лікар», яка його оглядала, запевняла, що все було правильно – на її думку у дитини не було жодних шансів. У дитини, яка дві доби в «холодильнику» боролася за своє життя! Навіть коли старшокласник з Краматорська помер через декілька годин після щеплення від кору, керівництво Міністерства охорони здоров`я хором запевняло українців, що ці два факти ніяк не пов`язані. Та ще і нарікали, мовляв, населення необгрунтовано панікує і зриває їм кампанію з вакцинації! Приклади можна перераховувати довго. А в цілому ситуація в медицині, яка за визначенням поза будь-якимих підозрами, вельми нагадує ситуацію з корупцією в Україні: хабарників немає ніде і не було ніколи. Навіть ті, кого зловили за руку – безневинні жертви підстави і обмови. Тільки країну чомусь – від самого дна світового рейтингу корупції відокремлюють лише 16 позицій з 180-ти, зайняті державами на зразок Сомалі.
А у мене, схоже, залишилося лише два варіанти. Чи то самій здобути ще й медичну освіту і послати українських айболитів куди подалі зі всіма їх заманухами. Чи то послати їх куди подалі і зайнятися страшно шкідливим, на думку Міністерства охорони здоров`я, самолікуванням. Щось підказує, що воно навряд чи вийде небезпечнішим за офіційно дозволені візити в поліклініку.
Віра Сорока
