«Якщо ОБСЄ визнає вибори демократичними, збудеться моя кришталева мрія», - іронічно дала зрозуміти, що не чекає такого подарунку, голова ЦВК Білорусі Лідія Єрмошина на ранковій конференції 20 грудня, де оголосила попередні результати голосування на виборах президента країни. І ОБСЄ за кілька годин оголосила, що залишає їй і на далі цю «кришталеву мрію».
Нечистий, як відомо, ховається у дрібницях. Журналісти звично повторюють «ОБСЄ не визнало вибори в Білорусі демократичними», але що насправді ховається під цим «ОБСЄ»? «Ну, як же, - скажете ви, - це міжнародна організація із 56 держав-учасниць континенту «від Атлантики до кордону з Афганістаном». Правильно. Але хто споряджає місію спостерігачів на вибори до тої чи іншої країни від цієї, сказати б, шанованої, але – факт – більше говорять, аморфної організації? Парламентська Асамблея ОБСЄ (є така)? Було б цілком природним. Якраз так робить дуже відомі нам Парламентська Асамблея Ради Європи. Вона ж потім заслуховує звіт, дебатує, ухвалює резолюцію… Так от, повна назва «місії ОБСЄ» - це «місія спостерігачів Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ». Ухопили різницю? Бюро, що є структурним підрозділом Організації, яке має забезпечувати діяльність обраних керівних органів Організації, де-факто виконує функцію цих органів. Простіше кажучи, не Асамблея делегованих туди депутатів парламентів держав-учасниць формує місію спостерігати і оцінювати вибори, а клерки, не делеговані країнами, а працевлаштовані за якоюсь невідомою внутрішньою процедурою заповнення вакансій. За такої очевидної абсурдності, заяви «від ОБСЄ» часто, як у свіжому випадку Білорусі, сприймаються мало як не вирок…
Не можу не дозволити собі трохи поіронізувати над оприлюдненою заявою місії, оскільки, гадаю, маю на це право і як офіційно зареєстрований незалежний міжнародний спостерігач на виборах Президента Білорусі. І прав у мене було не менше, ніж у спостерігача «від ОБСЄ». З відвіданих мною за два дні голосування мало не 20 дільниць я зустрів одного спостерігача від ОБСЄ, коли він пив каву і закусював смачненькою білоруською ковбаскою, гостинно запропонованими членами комісії. На жаль, колега-англієць виявився неговірким щодо вражень. Зазвичай, спостерігачі щиро і охоче діляться побаченим, бо, зрозуміло, кожному хочеться отримати якнайповнішу картину. Так, було в мене особисто з екс-прем’єром Литви Казімірою Прунскене, польським екс-віце-прем’єром Анджеєм Леппером, депутатами Азербайджану, Швеції, Росії, громадськими активістами з США: як на дільницях, так у коридорі телебачення, холлі готелю, а то й на вулиці. Це все до того, що просто розсмішила наступна теза вердикту «від ОБСЄ»: «підрахунок голосів на половині дільниць, де було спостереження, був поганим або дуже поганим». Чому поганим? Пояснення говорить за себе: бо «процес підрахунку відбувався мовчки». Пардон, а як слід тоді «підраховувати вголос»? Я навмання зайшов за 5 хвилин до закриття на дільницю №33 (була поруч із попередньою та й номер сподобався) у Палаці залізничників у Мінську. Рівно о 20:00 голосування припинилося, і голова комісії запросив спостерігачів (а там ще було шестеро власне білоруських – від партій і громадських організацій) простежити за підрахунком. Всі дії оголошував, наприклад, «проведемо погашення невикористаних бюлетенів». Далі – висипали на стіл бюлетені, і члени комісії заходилися розкладати їх по стосах біля відповідних прізвищ. Спостерігачі могли вільно контролювати усе аж до фінальних цифр, проставлених у протоколі. Яку ще «прозорість» недоотримав такий собі пан Тоні Ллойд, про що він публічно заявив наступного дня, залишилося таємницею…
Не могла щонайменше не здивувати прив`язка перебігу голосування до сумно відомих подій вечора того дня на площі Нелажності, де натовп, підбурений двома кандидатами, штурмував Будинок уряду. Як твердить «ОБСЄ», «виборчий вечір був затьмарений»… Пардон, голосування закінчилося о 8-ій, отож, виходить, погром – це, за стандартами ОБСЄ, «електоральний вечір»? Може, малося на увазі, що саме безчинство на площі «затьмарило» цей вечір? Та ні, виявляється, «затьмарило затримання кандидатів у президенти і громадських активістів». Ось така логіка: трощиш двері і б’єш вікна в урядовому будинку, значить, «громадський активіст» за визнанням «Бюро демократичних інститутів і прав людини»…
Втім, така нещирість і надуманість не повинна дивувати. Це Бюро (БДІПЛ) давно вже є «кішкою, що гуляє сама по собі». Точніше, там, де вкаже справжній господар. І навіть головуюча протягом року країна в ОБСЄ, виявляється, не може вплинути на її прогулянки. Між тим, давно відомо про тісні зв’язки функціонерів Бюро з адміністрацією США, з потужними лобістськими групами в американському конгресі, саме які і визначають порядок денний роботи Бюро, а не знову ж таки керівні органи міжнародної організації. У той час, як загалом про ОБСЄ відгукуються у мало поштивих виразах («померла», «ледь жевріє»), до Бюро не просто прислуховуються, а звіряють з ним свої дії. У тому ж Брюселі. Чому? Відповідь та ж сама: Бюро є де-факто інструментом публічної політики США. І вони захищають цей свій інструмент від усіх спроб інших держав-учасниць повернути БДІПЛ у межі.
У цьому конкретному випадку є ще такий цікавий момент. Довгі роки Росія гучно виказувала своє невдоволення заангажованістю БДІПЛ. Здавалося, зараз такий момент, щоб вступитися за країну, з якою разом складає Союзну державу. Але ні… Попри недавнє публічне замирення Медведєва із Лукашенком, осад у Кремля залишився, тим паче, що сам Лукашенко заявляв, як Росія фінансує двох найвойовничіших до нього кандидатів.
Що буде далі у ставленні до Білорусі і її президента? Та ж політика «батога і пряника» з боку сильних гравців. Ось ця «заява ОБСЄ» була «батогом». Тепер черга за «пряником» - спокусливих пропозицій, вигідних оборудок, словом, потепління. Так заведено у випадку держав, що мають занадто незалежну, як здається сильнішим, лінію, та принадні активи, як у випадку Білорусі, сильну, самодостатню, конкуретноздатну економіку.
Ігор Слісаренко, Мінськ-Київ
