Чергова дразнилка
До роковин убивства Столипіна
З листа: «Восени в Лаврі шумно відзначать 100-ліття вбивств Столипіна. Того самого, що проводив жорстоку антиукраїнську політику. Були закриті ряд «Просвіт» і українських газет, заборонено відзначати 50-річчя смертей Шевченка, сповідати ідеї відродження старої України та облаштування її на національно-територіальній основі. Того Столипіна, який страчував українських селян під час Першої російської революції. І це вшановування найбільшого гонителя українства буде, боюся, проведено за державні кошти, тоді як Міністерство культури нібито не має їх на допомогу таким українським виданням, як газета «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Театр» тощо. Мотря Мазепа».
«Столипінськими краватками» називали шибениці, якими він утихомирював бунти, «столипінами» — вагони, у яких малоземельні селяни з європейської частини вирушали на вільні землі за Урал, де ставали фермерами-приватниками. У створенні цього класу полягала суть його реформи, вона також називалася столипінською. «Мотря Мазепа» має рацію: він ненавидів українство не менш як єврейство. Це було політичне відчуття. Кожна по-своєму, обидві сили підточували імперію. Царат ледве терпів його реформаторський натиск, благородні люди країни його проклинали, а старий Лев Товстою заочно стояв перед ним навколішки, благаючи не страчувати бунтівників і не нищити общину, цей затхлий колгосп, який прирікав країну на животіння.
Молода особа, трішки за 40, сповнений сил і нудьги, він знав, що йому не жити, і написав у заповіті: «Поховати там, де уб’ють». Перед тим вибух на дачі під С.-Петербургом зробив калікою його дочку. Фігура, що й казати, трагічна. Велика реформа буксувала. Община в мужицькому нутрі не здавалася. Утягнути в себе надлишок сільської робочої сили могло тільки зростаюче місто, але й воно не може впоратися з цим і через сто років.
Звична у світі річ: герой у очах одного народу вважається лиходієм у іншого. Для українців Богдан Хмельницький — творець держави, для поляків — бунтівник і зрадник, для євреїв — погромник, «хай буде прокляте його ім`я». Сумно, коли підносять чи опускають те чи інше ім`я, аби подражнити сусіда. Буває і так, що одна сторона не збиралася нікого дражнити, а інша – собі навіяла й вирішила, що її дразнять. Причому не завжди все залежить від влади. Зробити так, щоб Бандеру вся країна викреслила з пам’яті, не зміг би жоден уряд. Путінська ж Росія вирішила, що її продовжують зраджувати. Є народи, яким після тривалих перепалок та взаємних образ удається врешті-решт спокійно домовитися: що ж, хай він для вас буде поганим, а для нас — хороший; це все справи давні, головне — щоб ми сьогодні не були поганими одне для одного.
«Могила Столипіна в Лаврі завжди під вінками, прикрашена. Хахли залишаються хахлами. Колоніальна тінь над нами так і висить». У нас, як бачимо, справа ускладнюється ще й тим, що є дві Україна.
Швидше за все, черговий скандал неминучий. Приглушити осіннє дійство можуть і Київ, і Москва, але навряд чи захочуть. Росія вкотре переконається, що всю Україну не повернути, хай би хто там правив, а українська частина України — що треба пильнувати. Що й робить уже сьогодні українка, що підписалася Мотрею Мазепою, дарма що історична Мотря так і не набула цього прізвища, хоч бажала страшенно.
Колись про таких діячів казали: суперечлива фігура, наче бувають несуперечливі. Смішного з ними теж не бракує. Для тодішніх червоних Столипін був ворог, а для нинішніх — друг. Він, бачте, постраждав за імперію. Для них тепер важливо це, а не те, що був проти колгоспу — хрін із ним, з колгоспом.
Анатолій Стріляний, Коментарі
