У березні минає рік від початку заворушень, які відбуваються в Арабській республіці Сирія. За деякими підрахунками, кількість загиблих внаслідок сутичок перевищила 6 тисяч осіб. Офіційна влада заявляє про 5 тисяч загиблих, половина із яких є військовими та співробітниками сирійської поліції.
Окрім місцевих мешканців та безпосередніх учасників конфлікту гинуть й іноземці, що перебувають в середині країни, серед них журналісти. Днями світова спільнота була шокована трагічною загибеллю одразу двох співробітників ЗМІ. Жертвами стали досвідчений військовий кореспондент британського видання The Sunday Times Марія Колвін та переможець конкурсу World Press Photo 28 річний фоторепортер із Франції Реми Ошлек.
За тиждень до цього, стало відомо про загибель в Сирії Ентоні Шадіда із американського The New York Times, дворазового переможця однієї із найпрестижнішої Пулітцерівської премії в галузі журналістики.
11 січня, внаслідок бомбардувань міста Хомс, загинув журналіст телеканалу “France 2” Гіль Якуер. Загалом, від початку збройного протистояння жертвами конфлікту стали, як мінімум, семеро співробітників іноземних ЗМІ.
Офіційна влада Сирії відхиляє будь-які закиди стосовно переслідувань опозиції та вбивства військовими мирного населення. Діючий президент Асад Башар, родина якого керує країною вже понад 40 років, звинувачує в ескалації конфлікту міжнародні терористичні організації разом із США та Ізраїлем. “Якщо конфлікт в середині Сирії буде штучно роздмухуватись й надалі, регіонові загрожує доля відразу десяти Афганістанів” – заявив президент в ході інтерв’ю для західної преси.
Найскрутніша ситуація нині спостерігається в найбільшому місті Алеппо, яке було майже повністю знищено артилерією воюючих сторін. А також в місті Хомс, де вже понад три місяці не вщухає збройне протистояння.
Демонструючи жахіття війни в прямому ефірі, західні ЗМІ звинувачують у всьому режим Асада. Мовляв, на боці військових Сирії виступили бійці ліванської “Хезболли” (радикальна ісламська організація, в багатьох країнах вважається терористичною - авт.), а також спецпідрозділи із Ірану. До всього, в Сирію надходить зброя із Росії та Китаю (країни, які наклали вето на резолюцію ООН проти діючого президента Басада Ашара). На сьогодні товарооборот Сирії із країнами-союзниками становить близько $ 2 млрд. на рік. До того ж, в сирійському місті Тартус, що на узбережжі Середземного моря, розташована остання військово-морська база, яка залишилась Росії у спадок від СРСР.
Зі свого боку, президент Сирії запевняє, що проти влади виступають бійці Аль-Каїди разом із Талібаном та західними спецслужбами. У свіжому інтерв’ю посол Сирії в Україні Мохамед Саїд Акіль висловив сподівання на дипломатичну підтримку з боку союзників, які “знають правду про ситуацію в країні”. Він відхилив будь-які звинувачення стосовно залучення іноземних військових та запевнив у стабільності ситуації. “На сьогоднішній день, мова не йде про масштабні воєнні дії. Збройні сутички спостерігаються лише на околицях міст Хомс та Ідліб. В протистоянні беруть участь не більше ніж 5 % від особового складу армії. Вже скоро ситуацію вдасться повністю нормалізувати” – запевнив дипломат. За його словами, зараз проти Сирії розгорнута масштабна інформаційна кампанія з метою дискредитувати владу країни. Такий самий сценарій був відпрацьований у Лівії та Єгипті. На черзі – Іран.
Що стосується інформаційного протистояння, то тут Дамаск суттєво поступається своїм опонентам. Із різкою критикою на адресу родини Башара в унісон виступають такі медіа гіганти як CNN, Aljazeera, BBC та інші світові видання. На противагу цьому, окрім місцевого сирійського телебачення, родині Асадів слугують міжнародне агентство SANA, а також деякі російські провладні ЗМІ. Звісно, це не йде в жодне порівняння із кількістю аудиторії та якістю подачі інформації по той бік інформаційного фронту.
Фактично серед союзників Сирії в арабському регіоні залишились лише Іран та Лівія. Основною метою тиску на країну зі сторони Заходу експерти вважають не стільки природні ресурси (нафти в Сирії вистачає лише для забезпечення потреб місцевого населення), а вигідне географічне розташування. Адже країна завжди виступала основним транзитером іранської нафти до ЄС. Крім того, Асад Башар ніколи не приховував своєї лояльності до одіозного президента Ірану Махмуда Ахмадінежада. Своєю різкою критикою на адресу Ізраїлю та його союзників, погрожуючи “стерти цю ракову пухлину з обличчя землі”, іранський лідер налаштував проти себе майже весь цивілізований світ, в тому числі, країни-члени НАТО. Крім того, сусідні Саудівська Аравія та Катар також є одвічними ворогами Ірану. Як показує історія, цим мусульманським країнам вдається швидше знайти спільну мову із Ізраїлем, аніж вести переговори зі своїми сусідами та їх союзниками.
Справа в тому, що мешканці Ірану за віросповіданням переважно є шиїтами, а влада всіма засобами пропагує поширення цього вірування в інші арабські країни. Різкими критиками шиїтів виступають представники іншої ісламської течії – суніти. Про їх одвічне протистояння відомо у всьому світі. Річ у тому, що 40 % населення Саудівської Аравії є також шиїтами, яких час від часу підбурюють із центру в Ірані. Таким чином, Катар разом із Саудівською Аравією намагаються знищити ворога на його ж території та запобігти зростанню впливу шиїтів в своєму регіоні.
За словами посла Сирії в Україні, нещодавно правитель Катару публічно заявив про свої наміри виділити $ 100 млрд. на фінансування повалення режиму Асадів.
Загалом, у протистоянні на Близькому Сході та зміні діючого режиму в Сирії є дуже багато зацікавлених. З іншого боку, ні Росія, ні Іран не віддадуть один із своїх останніх форпостів в арабському світі. Родина Асадів, маючи за приклад долю колишніх правителів Лівії, Єгипту та Тунісу також буде захищатись до кінця. Мабуть, переломним пунктом в даному процесі стануть вибори в Росії та США. Саме результати голосування та пов’язані із цим подальші процеси й визначать сценарій розгортання подій на Близькому Сході.
Микола Воробйов
