Останній тиждень приніс кілька одкровень українських політиків. Арсеній Яценюк зробив заявку на президентські амбіції, зажадавши дискусії саме з Віктором Януковичем, бо рівень дискусії нижче президентського його більше не цікавить. «Любі друзі», що прийшли в команду Арсенія Яценюка, вибрали його своїм новим «Ющенком-лайт» і починають підготовку до президентської виборчої кампанії. Лінія фронту розділила оточення Арсенія Яценюка на одіозних і невідомих, і навряд чи одні інших полюблять. Але невже молодий політик не розуміє, що його на цьому фронті чекає доля Віктора Ющенка, чиїми слідами він вже зробив кілька кроків? Хто ким керуватиме – оточення лідером партії чи навпаки? Є його виборець виборцем екс-президента або ж навпаки на Яценюка поклали надії розчаровані Віктором Ющенком? Ймовірно, команда професійних революціонерів, змінивши помаранчевий на хакі, продовжить проектувати революції, які закінчуються розчаруваннями, майстерно зігравши на амбіціях Яценюка, якому створюють ілюзію його абсолютного лідерства. Правда, не виключено, що відбудеться це ціною перетворення «Фронту....» на тераріум.
Віталія Кличка під тиском громадськості і медіа таки змусили зізнатися, в мери він піде чи до парламенту. Він постарався відповісти ухильно, мовляв, і туди, і туди, і скрізь переможемо, але ЗМІ «дотисли» його самовизначення, розтиражувавши, чомусь тільки одну частину його неоднозначної відповіді. Тому головний експерт сучасності пан Ґугл тепер безапеляційно заявляє, що Кличко йде саме в мери. Хто від імені і за дорученням Віталія Кличка виграє за нього парламентські вибори, як люблять говорити кандидати без команд, ми дізнаємося, коли настане час. Хоча з погляду правил ведення виборчої кампанії, потрібно, звичайно, було б уже вчора.
Для походу в мери відомому боксерові доведеться принести головну жертву свого життя – нарешті закінчити спортивну кар`єру, про що він вже неодноразово заявляв, а тут доведеться зробити. Отже, Кличко більше не боксер. Або колишній боксер? Як він позиціонуватиме себе далі? Заради мерської виборчої кампанії доведеться відмовитися також і від депутатського мандата в українському парламенті. Цікаво, яким буде це послання до виборців на парламентських виборах – голосуйте за мене, ми переможемо, але в парламенті працювати не можу, даруйте, я – в мери? Дві чималі жертви – кар`єра і парламент. Чи вартує цього столичне мерство? Якщо воно – об`єктивна реальність, то, певне, так, про що свідчить приклад Арнольда Шварценеґґера. А якщо ні? Тоді Кличко на кілька років опиниться не при справах. Ну або в міськраді, боксуватиме столичне ЖКГ.
Що стосується теоретичної можливості «Удару» без Кличка подолати прохідний бар`єр в 5% на парламентських виборах, то похід його лідера в мери може позбавити партію цієї перспективи. Нинішні рейтинги партії тримаються на рівні прохідного бар`єру. Але не варто забувати про соціологічну похибку, яка іноді доходить до 3,5% залежно від деталей дослідження. Об`єктивний рейтинг «Удару» - це п`ять відсотків плюс-мінус три з половиною. А хто знає, плюс чи мінус? Ці три відсотки – і є предмет переговорів Кличка з владою, і як вони проходили, зможемо судити лише побічно, за результатами «Удару» на парламентських виборах.
Здоровий глузд нашіптує Кличку справді йти і на парламентські, і на мерські вибори. На столичних спочатку вдати важку боротьбу, а потім з доблестю програти їх Попову. Потім звинуватити владу в маніпуляціях і насолоджуватися власною фракцією в парламенті, а може і квотою в спортивно-молодіжних органах виконавчої влади. Ось тільки в цьому випадку фракцію Кличка доведеться відняти від числа опозиційних багнетів.
Драматургія договірного програшу Кличка на мерських виборах може бути прописана достатньо переконливо. Виборча кампанія Олександра Попова, ймовірно, буде обставлена футбольною символікою: як його перемоги будуть представлені результати підготовки столиці до Євро-2012, за нього агітуватимуть відомі футболісти, і киянам під час цієї футбольної ейфорії буде не до боксу. Віталій Кличко гратиме і, можливо, програє на чужому полі. Боксер в трусах і рукавичках вийшов на футбольне поле і пропустив гол. Справа житейська. Просто футбол – гра командна, а в боксі на ринг виходиш один, і найнеприємніше для Віталія Кличка полягає в тому, що влада може зіграти з ним в цю гру і реалізувати подібний сценарій навіть без його згоди.
Опозиція ще раз помахала ідеєю єдиного списку. Як ідея, це безумовно, добре, але як проект - важкоздійснювано. Своє завдання опозиція визначає як отримання більшості голосів в парламенті. Але, щоб отримати 226 голосів, необхідно буде провести як мінімум 326, для того, щоб перекрити ризики відходу до сотні жадібних тушок в провладну орбіту впливу. Навіть якщо додати рейтинги «Батьківщини» і «Фронту змін» (що, звичайно ж, некоректно), виходить трохи більше 30%. Це майже 68 депутатів. Довести цю цифру до бажаної можна лише перемігши у всіх мажоритарних округах. Для цього потрібно 225 безумовних лідерів своїх регіонів і як мінімум по 2-3 мільйони доларів на виборчу кампанію кожного. Численні партії помаранчевого табору мають абсолютно різну структуру і об`єми фінансування. Чи стануть фінансисти однієї партії, не маючи сильного кандидата в регіоні, допомагати кандидатові від іншої партії, нехай навіть дружньої? Навряд чи. А ось те, що кандидат з шансами на перемогу в окрузі знаходиться у полі зору фінансово спроможних провладних еліт, сумнівів немає.
Головний ризик об`єднаної опозиції полягає в тому, що їхніх прохідних кандидатів влада може «купити» як до початку виборчої кампанії, так і після – дозволивши перемогти самому чи по силі допомоги. Тим паче, що у влади з власними кандидатами якраз проблеми. Але вона гратиме дещо в іншу гру. Вона почекає, поки опозиція відбере своє. Та кількість місць в парламенті, яка залишиться з вирахуванням опозиційних мандатів, автоматично і стане провладною фракцією. А математика виборів не на користь опозиції. У найкращому для опозиції випадку в новому парламенті їй вдасться підтвердити нинішній результат БЮТ – трохи більше третини голосів. Мінус, як мінімум, 50 тушок - виходить близько ста мандатів. Триста-триста п`ятдесят мандатів як бонус за участь у виборчих перегонах переходить провладній фракції, незалежно від її рейтингів. Опозиція або не рахує свої ризики або рахує, але недоговорює правди виборцеві. У преферансі з такою кількістю хабарів складають карти і розписують вісти. Доведеться проявити ви́крутність розуму на переговорах з утримувачами фінансових ресурсів.
Для влади ж настав найвідповідніший час випускати на свободу Юлію Тимошенко і починати розігрувати карту бою між двома опозиціями з метою зниження рейтингів противників Партії регіонів. Про те, як підвищувати рейтинги власного політичного проекту, схоже, в цій партії поки (або вже) не думають. Якщо ця тенденція продовжиться, то рано чи пізно постане запитання про те, чи потрібна ПР взагалі і кому? «Ви гарний хлопець, Іване Івановичу, ось дорогу побудували, лікарню відремонтували, але ви член ПР, і за вас ми голосувати більше не будемо» - ось типова розмова рядового виборця з депутатом від ПР. Це, звичайно, образливо і зовсім не мотивує партійців, швидше навпаки. Щоб зламати цей тренд, ПР потрібно консолідувати навколо себе всі залишки провладних партійних утворень – Тігіпка, Литвина, Балогу, і, можливо, комуністів, а також утворення регіонального масштабу – одеську «Батьківщину» і кримський «Союз». І, по-друге, – почати роздачу передвибочих пирогів у вигляді підвищених пенсій, допомоги, стипендій та інших виплат.
Влада й опозиція сьогодні дуже захоплені одне одним і своїм протистоянням. Обидва табори вибрали стратегію відбирання голосів у супротивника. «Не голосуйте за них, вони погані» - ось посили з обох боків. Але результатом цього може стати повна втрата інтересу українців до діючого політикуму і небажання бути його виборцями. Такі дії зазвичай приводять до бурхливого зростання нових радикальних політутворень. Неодноразові невдалі спроби зіграти «третю силу» вже теж натомили народ. Виборець, як відомо, спочатку з цікавістю спостерігає політичне шоу, співчуває скривдженим, лає владу, але потім йде і голосує за фаворита. На жаль, хліб і видовища вже всі розписано і залишаються всередині політичних проектів, не діставшись виборцеві, а фаворита сьогодні, за півроку до виборів, просто немає.
Олена Дяченко, консалтингова компанія «Партія влади»
