Напередодні парламентської і мерської виборчих кампаній невідома доля майбутньої Київської міської ради, депутати якої також повинні бути переобрані найближчим часом. Останній раз, на позачергових виборах у 2008 році, депутати Київради обралися на п'ять років, отже, згідно зі статтею 141 Конституції, котра тоді діяла, наступні вибори Київради повинні відбутися через п'ять років, тобто весною 2013 року. Про це ж в лютому поточного року заявляв і замглави ЦВК Андрій Магера. Термін мерських повноважень Леоніда Черновецкого закінчується 25 травня цього року. Термін повноважень Київради - того ж дня, але року наступного. Але чи так буде насправді?
Пропозиції сумістити вибори Київради з мерськими, які, у будь-якому випадку, повинні відбутися в 2012 році, в парламенті вже звучать. Бютівець Юрій Одарченко зареєстрував законопроект 9761 від 31.01.2012, у якому пропонує ці вибори сумістити по-перше, між собою, і, по-друге, провести одночасно з парламентськими восени цього року. Як аргумент нардеп вказує «економічну доцільність», і це, мабуть, позиція всієї об'єднаної опозиції: друзі, тут на дві кампанії (мерську і парламентську) грошей обмаль, а на три – будьмо відверті, просто немає.
Варто зазначити, що зважитися відібрати у Київради рік повноважень і таким чином зізнатися у фінансовій, організаційній і кадровій неспроможності, опозиції, напевно, дорого коштувало. Адже це прямий натяк для Партії регіонів брати опозицію виснажуванням – тобто максимально розводити у часі парламентські, мерскі і вибори до Київради. Закон про місцеві вибори свідчить, що вони призначаються за 100 днів, але ніяких відповідних ухвал або законопроектів поки в Раді немає. Але це поки що. Незрозуміле також і висловлене в згаданому законопроекті Юрія Одарченка бажання опозиції провести вибори до неіснуючих районних рад міста Києва.
Але не в цьому суть, і опозиція чомусь забуває про головне. Мерське крісло взагалі і мерське крісло в Києві – це дві великі різниці. Згідно з діючою редакцією Закону про столицю, глава КМДА призначається Президентом України, і це зовсім не означає, що на цю посаду призначається саме той, кого кияни обрали міським головою. Іншими словами, навіть якщо на виборах мера переможе кандидат від опозиції Віталій Кличко, він автоматично програє владу в столиці призначеному Президентом Олександру Попову.
Повноваження мера (київського міського голови) трохи менші, ніж у британської королеви – він може підписувати бюджет і вести сесійні засідання. Решта функцій, згідно із Законом про місцеве самоврядування, ради делегують місцевим адміністраціям. Усю красу такого становища давно відчули на собі голови обласних рад, яких закон, по суті, позбавляє виконкомів і примушує передавати більшість повноважень губернаторам. Чи вартують ресурси, які витратить на свою мерську виборчу кампанію Віталій Кличко, такого результату? Чи йому опозиція (і, в першу чергу Арсеній Яценюк, що підштовхнув його на цю аферу) вже видала деякі гарантії, що закон про столицю буде змінений новим парламентом? А якщо не вдасться? Даруйте, Віталію, незручно вийшло, - невже хтось зможе таке сказати легенді українського боксу?
Хто і навіщо в опозиційному таборі посилає перспективного з погляду парламентських перспектив Кличка на вірну загибель, залишається тільки здогадуватися. До речі про гарантії. Ідея об'єднати дві посади є в запропонованому Юрієм Одарченком законопроекті. Одним з пунктів у цьому законопроекті, названому «Про внесення змін до деяких законодавчих актів про вибори в Києві», автор пропонує заразом внести зміни і до Закону про столицю, який до виборів, загалом, стосунку не має. Але які реальні шанси на ухвалення закону? Тим більше, щоб набрати необхідну кількість голосів для зміни Закону про столицю опозиція мусить виграти парламентські вибори, проголосувати ці зміни «під Кличка» (а чи захоче ФЗ і БЮТ його підсилювати?) і добитися підпису президента. Завдання рівносильне польоту в космос.
Поточна ситуація поки на користь Олександра Попова, правда, ця перевага дуже ситуативна. Рано чи пізно країні доведеться виконувати заявлений Президентом курс на адміністративно-територіальну реформу, і повертати радам взагалі і їхнім головам зокрема повноваження. Рано чи пізно на шляху до євоінтеграції Європа пригадає нам підписану Хартію про місцеве самоврядування, положення якої в Україні виконуються дуже вибірково. Поки ж варто констатувати, що війна влади проти опозиції вже ведеться за цивілізованішими правилами – за допомогою нормативних актів. Це інший рівень складності, але далеко не верх майстерності. Адже зараз громада, по суті, позбавлена конституційного права бути носієм влади через обраних нею мера і депутатів ради. І це буде головним аргументом опозиції в дискусії з владою. Але інша сторона медалі ще сумніша - а чи існує ця громада в природі? Якщо так, то українське законодавство про місцеве самоврядування дає їй величезні повноваження – аж до розпоряджання частиною бюджету місцевої ради на свій розсуд, не говорячи вже про можливість відмови від делегування адміністраціям представницьких функцій рад. Чи знає громада про свої законні права, чи читала відповідні закони?
Складається враження, що у влади поки що теж немає відповідей на головні київські питання. Олександр Попов якось необачно заявив, що теж не виключає можливості об'єднання повноважень мера і глави КМДА. Таким чином, він фактично підтвердив наміри влади діяти по ситуації: якщо на виборах перемагає Попов, влада повертає народу право вибирати главу виконавчої гілки влади, якщо Кличко – на жаль, житимемо за нинішнім законом про столицю.
Навіть зараз Олександру Попову з великим скрипом вдається вибивати з «дружнього» Кабміну належні місту кошти, зокрема – на виконання функцій столиці. У разі поки маловірогідної перемоги Віталія Кличка Київ може забути про програми допомоги місту. Тоді повернуться часи протистояння мера Леоніда Черновецького і прем'єра Юлії Тимошенко, що явно не вигідно киянам.
Ще одна складність. Вибори Київради, згідно до закону, відбудуться на пропорційній основі. Це означає, що виставити єдиний список в опозиції не буде можливості. Створити блок не вийде. Тобто непрохідні партії будуть загублені, і як владі, так і опозиції доведеться показувати свої київські команди. Хто увійде до них від «Фронту змін», БЮТу й «Удару», якщо ці партії не можуть пред'явити команд на всеукраїнському рівні, на парламентських виборах? Як БЮТ вестиме свій список на вибори в Київраду і не виставлятиме яскравого лідера з амбіціями мера? Чи зможе «Фронт змін» підтримати Віталія Кличка на виборах мера і тим самим занизити свій результат на виборах в Київраду? Адже сильний кандидат від ФЗ автоматично дає більше голосів і за список. Чи зможуть ці дві опозиційні політичні сили відмовитися від своїх домагань на головний пост Києва заради перемоги «єдиного кандидата», і який рахунок до оплати вони йому виставлять за свою готовність це зробити? Ці питання поки залишаються без відповіді. Швидше за все, під розкрученими опозиційними брендами в Київраду пройдуть нікому не відомі люди як від влади, так і від опозиції.
Поки ні одні, ні інші сьогодні не володіють необхідними для перемоги на столичних виборах ресурсом. Ключовий виклик опозиції – чи зможе вона бути командою? І один, й інший табір намагаються перетягнути ковдру закону на себе. Виборець стоїть осторонь і дивується – він однаково далекий як від перших, так і від других. Відбувається боротьба за владу ради самої влади.
Олена Дяченко, консалтингова компанія «Партія влади»
