У футболі без політики не буває. Більш того, з політикою футбол цікавіший. Каталонці з особливою пристрастю вболівають за свою «Барсу», а баски - за «Атлетик», відкрито витягаючи сепаратистські дулі з кишень і розмахуючи відповідними прапорами. І нічого, це ж гра.
Немає нічого страшного й у висловлюваннях Ярослава Ракицького, гравця донецького «Шахтаря», який заявив, що його клуб - №1: «Ми просто сильніші. Тому що ми – «Шахтар», ми – Донбас». Справді, клуб №1, досить подивитися на турнірну таблицю. Щодо Донбасу, з урахуванням строкатої національної картини в команді, мабуть, натяжка, але для самого Ярослава, що з дитинства ріс у «Шахтарі», такий патріотизм дуже органічний. Все б нічого, якби не кілька обставин.
У Запоріжжі камінням закидали автобуси з уболівальниками донецького «Шахтаря». Чомусь здається, що вірогідність цієї події була б значно меншою, якби за кілька днів до цього матч між «Шахтарем» і «Динамо» не переріс у грандіозний скандал. В усякому разі, градус незадоволення лідером футбольного чемпіонату після 7 квітня серед українських любителів футболу різко виріс.
Причин для нього предостатньо. У футболі, як у будь-якій справі, можуть бути свої симпатії і антипатії, але цифри не піддаються емоціям. І вони свідчать про те, що донецький клуб не тільки найбагатший в Україні, що може, напевно, викликати нездорову заздрість, але і най, скажімо так, захищеніший.
Ось дані рейтингу Forbes по українських футбольних клубах на початок 2012 року.
Бюджет «Шахтаря» $94,1 млн, а якби його зараз вирішили продати, то виручили б $193 млн.
У «Динамо» бюджет $60 млн, продажна вартість $85 млн.
А «Карпати», «Арсенал», «Ворскла», наприклад, мають приблизно однакові бюджети і вартість: $8-10 млн. Тобто у фінансовому відношенні можливості команди Ріната Ахметова деколи в рази, а то і на порядок, вищі, ніж у… хотів написати «конкурентів», але які вони після цього конкуренти?
А ось інші дані. Усі форуми вболівальників обійшла статистика пенальті, які призначалися в українській прем'єр-лізі за останні три роки. На двадцять одинадцятиметрових у ворота суперників «Шахтаря» припав один (!) пенальті у ворота гірників. Даруйте, але так не буває. Точніше, так не буває “за так”.
І коли суддя Юрій Вакс минулої суботи зробив свою фатальну помилку у грі динамівців на донецькому стадіоні, видаливши київського гравця і тим самим зіпсувавши один з центральних матчів чемпіонату і свою репутацію, багато хто утвердився в припущеннях про недобре: «Шахтар» тягнуть за вуха. Так було в цьому конкретному випадку чи ні, чи справедливо уболівальники приклеїли судді прізвисько «Бакс» - ми не дізнаємося, а якщо й дізнаємося, то не повіримо, якщо почуємо не те, що хочемо почути.
У будь-якому випадку сама думка про те, що клубу-гігантові потрібне ще й дружнє підсвистування суддів, викликає презирливий подив. Невже команда і гравці явно вищого класу справді потребують таких подачок? Їм-то самим як?
І в цьому контексті нехитра заява клубного патріота: «Ми - №1, ми просто сильніші, ми – Донбас», - починає сприйматися як знущання з усіх інших. Напевно, сильніші. Але. Як бути з тими нюансами, про які мовилося вище?
Обтяжуючою обставиною для сприйняття клубу, звичайно, стає і домінування вихідців з Донбасу в політичному житті країни і на чиновницьких посадах. Кожен з них, напевно, може з гордістю повторити ці слова: «Ми - №1, ми просто сильніші, ми – Донбас», - але ми-то розуміємо, що не просто, і що це «сильніші» дорого обходиться іншим жителям країни. До речі, і жителям Донбасу теж.
Хтось сприймає ці речі стоїчно, не перекладаючи провини за тих, що піднеслися над страхом і совістю, «донецьких» на їхніх ні в чому не повинних земляків. А комусь вистачає розуму, якщо це можна взагалі назвати розумом, схопитися за камінь.
Я не зустрів ніяких нарікань на суддівство в матчі між запорізьким «Металургом» і «Шахтарем». Клуб першої ліги гідно протистояв грандові українського футболу в кубковій грі і пропустив всього один м'яч. Проте у якоїсь групи місцевих уболівальників це не викликало гордості за свою команду, зате вистачило ненависть до іншої. Ідіоти, сволота і, сподіваюся, вже підозрювані за відповідною статтею Кримінального кодексу.
Але навіщо ж їм привід давати?
Леонід Швець
