Без надії помирати

20:47, 15 жовтня 2012
Разное
2318 0

Знаєте, що спільного між ветераном УПА та Червоної армії? Не тільки те, що вони отримують жалюгідні пенсії та вже не доживуть до благополуччя країни, за яку воювали: і ті, і інші не стали героями для нащадків, слугують лише засобом піару для політиків.

Треба визнати, що відзначення 70-річчя з дня створення УПА стало справжнім успіхом політичного шоумейкерства для ВО «Свобода». Цьогорічний марш на Покрови став наймасштабнішим за усі сім років проведення: багатотисячний натовп (за різними оцінками, від 10 до 30 тисяч), не зважаючи на холод та дощ, синьо-жовтим морем заполонив вулицю Володимирську і, якщо там і були «проплачені» учасники, то помітити їх було важко. Щоправда, з імпровізованої сцени біля пам’ятника Шевченку цього року ще більше, ніж у попередні роки, було чути голоси політиків — знаних та молодих, а зовсім мало — тих, завдяки кому ця дата взагалі існує і кого щороку меншає.

Одного з них — 86-літнього комбатанта УПА Теодора Дячуна, «свободівці» висмикнули з урочистої Академії на честь 70-річчя УПА, що відбувалась у Будинку вчителя, із запрошенням виступити, але, зрештою, слова не дали.

«Сказали що нема часу, що дощ пада. А я був у Будинку вчителя – там теж відзначали.  Подзвонили – приходь сюди, виступити треба. Бачте як… Дурня якась…», - скаржиться ветеран і критикує організаторів свята.

«Тут мало бути зібрання на 14 годину, і в Будинку вчителя на ту саму годину. Один одному заважають! Місяць готувались до тої дати і не могли узгодити! Академія на честь 70-ліття, а тут теж – мітинг в той самий час. Там людей нема, бо сюди пішли. Урочиста академія, дякуючи Тягнибоку, зірвана. Розумієте? Не хочеться казати, але ну їх всіх до бісової матері!”, - сердиться дід.

Теодор Григорович – один з небагатьох ветеранів УПА з Київської області, який ще має здоров'я бувати на мітингах і хоч якось спілкуватись з пресою. Ветеран народився на Тернопільщині. Дитиною став свідком розстрілу двох своїх дядьків, а пізніше втік до лісу від неминучої евакуації до Німеччини. Став до лав УПА у 16 років, воював з 1943 по 1946-й. Деталей бойових шляхів вже не пам'ятає, але не забув, як важко було вижити у Казахстані, куди його на 23 роки відправили до табору на мідну шахту. В Україну Дячун повернувся лише 1978 року, оселився у Білій Церкві.

Незалежна Батьківщина платить своєму ветерану 1400 гривень пенсії – як… гірнику першого розряду. Ще 1500 гривень українському герою платить… Казахстан.

Старий не ображається, що грошей та уваги мало, але бідкається, що держави молоді так і не збудували. Пророкує, що опозиція вибори програє, бо не вміє домовлятися. «Націоналісти з націоналістами домовитись не можуть. Комуністи з комуністами домовляються за п’ять хвилин», - зазначає дід.

Зізнається, що радий бачити велику кількість людей на святкування річниці УПА, але, побачити Україну, про яку мріяв, вже не сподівається. «Ми гинем. Ми без надії сподівались, і без надії помираємо. Все», - констатує воїн УПА.

До речі, я так і не побачила, чи хтось зі «свободівців» потурбувався, щоб завести літню людину у Білу Церкву, де мешкає Дячун. Очевидно, у Тягнибока – як, до речі, і у Азарова, якого критикує лідер «Свободи», думають однаково – головне – то картинка: глава уряду покидає в аеропорту паралімпійців, а Тягнибок — 90-літнього ветерана, що мав за сценарієм «прикрасити» мітинг, під дощем у центрі столиці. Слава Україні? Героям слава?..

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter